Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Публіцистика / Рожевий Слоник - творчість без рамок
Рейтинг
+12.18
голосів:
7
avatar

Публіцистика  

Корупціометрія

Корупціометрія-напрям на стику економіки, корупції, права і математичного моделювання.Модулює ситуацію в країні, використовує методи статистики, соціологію, методи екстрених оцінок. Актуальність даної теми полягає в доведенні взаємозв’язку і як наслідок повної нерозривності.

Корупціометрія

Корупціометрія-напрям на стику економіки, корупції, права і математичного моделювання.Модулює ситуацію в країні, використовує методи статистики, соціологію, методи екстрених оцінок. Актуальність даної теми полягає в доведенні взаємозв’язку і як наслідок повної нерозривності.
Індикатори корупції

Як дисципліна, включає в себе такі основні дидактичні одиниці: предмет та її методологія; історія світової думки; розвиток думки в Україні; теорія відносин; політична система суспільства; культура; еліти; світовий політичний процес; прогнозування та ін. Історично — як об'єднані спільним інтересом групи людей, прихильників певних поглядів на шляхи розвитку суспільства. Прообрази сучасної корупції сформувалися ще за античних часів — у Стародавній Греції та в Римі. Корупція — протиправна діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їх прав і посадових можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажність громадських і політичних діячів. Найчастіше термін застосовується у відношенні до бюрократичного апарату і політичної еліти. Характерною ознакою корупції є конфлікт між діями посадової особи та інтересами його працедавця або конфлікт між діями виборної особи і інтересами суспільства. Багато видів корупції аналогічні шахрайству, що здійснюється посадовою особою, і відносяться до категорії злочинів проти державної влади. Корупції може бути схильна будь-яка людина, що володіє дискреційною владою — владою над розподілом якихось ресурсів, що не належать йому, на свій розсуд (чиновник, лікар тощо).

Вісник Учану №15

cs6211.userapi.com/u106918758/docs/8a1bd3afffbb/VISNIK15.pdf



Вже трошки застарілий, але в принципі актуальний.

В'ячеслав Гук. ТІНЬ ГОЛУБКИ

В’ячеслав Гук
ТІНЬ ГОЛУБКИ

sumno.com/guw

В'ячеслав Гук. МАВПА БЕРІЛ БЕЙНБРІДЖ, або УКРАЇНСЬКИЙ ПОЕТИЧНИЙ КОЛАПС

В’ЯЧЕСЛАВ ГУК

МАВПА БЕРІЛ БЕЙНБРIДЖ, або УКРАЇНСЬКИЙ ПОЕТИЧНИЙ КОЛАПС

Постійна адреса сторінки: vyacheslav-guk.sumno.com/news/2011/08/30/vyacheslav-guk-mavpa-beril-bejnbridzh-abo-ukrajins/
Коротке посилання: sumno.com/g08

Що було б, якби…, і ким би зараз була я?

Чи задумуємось ми часто над питанням «хто я?». Напевно ні. А навіщо? Який сенс? Всі ми люди, ті хто живе в цьому світі….
Та чи розуміє хоча б хтось, хто ми є дійсно? Зараз ми те, що ми з себе створили. Але все могло бути зовсім по-іншому. Наприклад, хлопчик Петрик міг якось прогуляти урок з фізики і його б не зацікавило рівняння Максвела, і він не отримав би через тридцять п’ять років Нобелівську премію за відкриття в області електродинаміки. Натомість він став би першокласним кочегаром свого селища і до нього б часто приходила дітвора послухати казки, байки і легенди міста.
А от Марійка могла не сісти в тролейбус того сонячного дня, а піти додому пішки, якби розумник Ігор не потягнув її за нову кофтину і не відірвав ґудзика. Тоді б Марійка не зустріла б свого майбутнього чоловіка Ромчика, в майбутньому власника маленького генделика на окраїні провінційного містечка, а вийшла б заміж за того ж таки Ігоря, чиї батьки після того інциденту з кофтою почали частенько дзвонити один одному та заходити в гості. І Марійка б стала дружиною адвоката, шанованою пані.
Що було б якби…? Це питання ставить собі кожен і чи не щодня. Я зазвичай відповідаю на речення такого типу так: Якби в роті росли гриби, в ліс не треба було б ходити. І тоді жодних питань не виникає нівкого. Щоправда лише вголос. Вглибині душі, кожен вимальовує собі дивовижні сюжети розвитку тих чи інших подій, не має значення майбутніх чи минулих, а може й тих, що якраз відбуваються (та всеодно вже минулі).
Мені якось сяйнула думка (зовсім випадково і так неочікувано), яка породила глибоку дискусію в моєму розумі: ким я могла б бути! Так, на перший погляд задається, яке ЦЕ тут має відношення до вищесказаного. Але не все так просто, як могло б бути.
Почну з початку, так стане зрозуміліше.
Отож, коли я була ще дитиною, хоча я й зараз себе вважаю такою, тим не менше, я мріяла бути напевне ким завгодно… окрім проститутки та наркодиллера. І в кожній професії я була просто неперевершена і мені не було рівних. (Хто про таке не мріяв?) Але ось у чому справа: коли я була вже у 2-му класі, мене віддали батьки в музичну школу. Радше не батьки, а батько. Він записав туди і мою страшу сестру, правда теж коли вона була у другому класі. Отже вона була вже у 4-му класі музичної школи, а я в 1-му. Ну що сказати, музику я любила. Я могла нею насолоджуватися (навіть коли співала моя мама, якій не один слон на вухо наступив) годинами, забуваючи про все. Але виконувати музику, тобто грати її на піаніно – це зовсім інша річ. Давалася така праця мені легко. Щоправда спочатку. І тоді я мріяла стати великою піаністкою, подорожувати по світу і виступати зі своїми концертами. О, концерти, я їх любила, але тільки тоді, коли мені не доводилося щось на них самій виконувати. Тоді мені було не до насолоди. Спочатку треба було подолати страх того, що я нічого не знаю, граю я препогано і взагалі, вивчила твір за якихось 2-3 тижні. Так, я була лінивою (то вже пізніше, але так було) і хотіла трохи розважатися, адже і музична, і художня, і навчання в гімназії ще й далеко від дому, як мені тоді здавалося (бо єдине сполучення з домом було в середу і суботу, коли працював місцевий ринок). Та я забігаю наперед. Поки що я сиділа в концертній залі і слухала мелодії інструментів. Це, як не як, залишило відбиток у моїй душі і вплинуло на вже сучані, себто теперішньо-сьогоденні погляди на життя в цілому. І так, музика заповнювала мою душу і думки. Та як і всі захоплення, це тривало доти, поки воно мені не набридло. А набридає мені все досить швидко. І вже через якихось півроку-рік я мріяла про якусь іншу професію, котра в даній розповіді ролі не грає.
Важливим кроком мого життя і цієї розповіді загалом був вступ до районної гімназії і також районної художньої школи. Малювати я любила змалечку. Мої перші спроби малювати навіки (ну не на віки, але на десятки років точно) збережені на сторінках книжок мого татка, які я ретельно помітила своїми каракулями, прошу вибачення, автографами. Потім я змальовувала якісь малюнки з моїх перших підручників «Букварика», «Віконця» і «Математики», чи як там воно називалося. Я їх взяла з сестрою влітку того злощасного року, коли мої батьки, порадившись з поляками, що на той момент в нас гостювали і досліджували геологічні особливості Дністровського канйону, вирішили віддати мене до школи у віці 5-ти років. Так, я була розумничкою (Похвали мене язичку, як нема кому). Досі пам’ятаю, як я сиділа в хаті в бабці і малювала, поки решта сімейства поралися з сіном чи тюками.
Так от, після змальовування з підручників, настав новий етап моєї кар’єри художника – я малювала портрети сімейства. Це «альбоми» всіх членів сімї, де кожен має своє знаряддя праці і свою особливу прикмету. Як не дивно, я завжди була найкраща. А ще там були «портрети» моїх котів. Я дуже любила і досі люблю котів. Це мої дітища! А в той час це були члени моєї родини. Альбомів таких в мене назбиралося десь зо три. Всіх їх я зберігаю, щоб через кілька років, а може і десятків років переглянути і тихенько то щось пригадати, то десь похіхікати в куточку.
Потім настала епоха анкет. Всі ще напевне пам’ятають ті анкети з безглуздими питаннями «Яка твоя улюблена страва?» або «Хто твоя найкраща подруга?», чи «В тебе є хлопець» і «Напиши мені секрет», який потім всі перечитають (цікаво, а знайшовся хоч один дурник, який справді написав секрет туди?) і феєричним завершенням «Намалюй малюнок». На той час уява в мене була досить обмежена, та й малювала я не особливо талановито, тому намагалася щось десь перемалювати, в когось десь вкрасти ідею.
Але художником мені не судилося стати. Художню школу я відвідувала не дуже часто, так як хотіла вчасно підготувати всі уроки і побешкетувати трохи з подругами. Як не як, я була дитиною. Я вже казала, що й досі себе вважаю такою?
Далі знову мимовільні захоплення: лікар-масажист, візажист, стиліст… Банально! Тим не менше, я стала тим, ким зараз є – поки що студенткою, в майбутньому вчителем англійської мови (ех, «Вчителька, мікрорайону нашого жителька»)…
Але мені цікаво, яким ж розчаруванням я стала для свого батька. Це ж бо він записав мене в музичну школу… і в художню школу. Він напевне щоразу в мені розчаровувався дедалі більше. Особливо, коли в 11-му класі він випадково сказав, що добре б було, якби я освоїла професію програміста (з моєю то любов’ю до математики!). Я підводила його щоразу. І от зараз, я живу своє життя так, як я того хочу, роблю, що хочу і навіть не знаю, що з мене вийде. А він, можливо навіть в цей момент, коли я пишу цю частинку з історії мого життя, він сидить і думає, що було б, якби я трохи більше зусиль віддавала навчанню в тій же музичній школі, художній школі, та й в школі взагалі. Можливо я б стала віртуозною піаністкою, гарним виконавцем музичних творів великих композиторів Бетховена, Вагнера, Генделя, Чайковського і т.п. Тоді б я гастролювала по світі і не просиджувала безсонні ночі за книжками з германістики, стилістики англійської мови, німецької… А може я б стала великою художницею! Малювала б картини, виставляла їх у кращих виставкових комплексах світу. А мої батьки б споглядали на мене в екрані телевізора і слухали, за які шалені гроші якийсь багатій купив мою картину-мазанину. Або ще краще, я б стала геніальним програмістом, написала б якусь програму, а може придумала новий винахід в області програмного забезпечення комп’ютера і продала б його Майкрософт, або Еппл… Та найімовірніше, що він давним давно перестав про таке мріти, усвідомивши, яке ж я ліниве і неслухняне дитя. І єдине, про що йому залишається мріяти, це про те, що я стану перекладачем для якоїсь посередньої фірми, або вчителюватиму у районній гімназії, чи за найкращих обставин, стану викладачем, враховуючи ту спеціальність яку я опановую.
І от настав той час, коли вже я думаю «що було б, якби…?», але «в роті росли б гриби» не допомагає. Я розмірковую, що б сталося, якби я трошки більше зусиль доклала у тій і чи іншій галузі, якби частіше була уважною на уроках математики, музики чи малювання…
Що було б, якби…, і ким би зараз була я? Я те, що я з себе створила і я йду шляхом, який собі обрала сама. Але це питання ніколи не покине мене, і не покине сотні-тисячі інших голів, які в силу тих чи інших обставин пішли іншим шляхом, аніж збиралися колись, або мріяли про.

Украинские поэты в Киеве - второй сорт

Есть такая страна Украина. И в этой стране, как и у всех, есть свои поэты. Давно известно, что поэты не являются персонами, влияющих на общество в целом. Они занимают свою нишу, местами узкую, местами широкую. Однако общество в основном не догадывается, что эти писатели лучше всех способны передать общественные тревоги и переживания. О проблемах — сухо и лаконично — расскажут журналисты. О направлениях движения страны — политологи. О том, что в стране будет все хорошо, «тому що переможемо» — политики.

Поэты же лучше выразят, абсорбировав и сконцентрировав в себе, все переживания общественности. Они честнее, тоньше способны выразить дух времени, без каких-либо конъюнктур и заангажированности. Потому что поэт высказывает общественные проблемы через личный взгляд. То есть, он никогда не выступает от лица громады, а выступать от громады — обязательно значит где-то прогнуться, кого-то возвысить, что-нибудь пролоббировать.

Украинские фестивали — лицо патриотизма

В последние лет 5-7 в Украине очень развилась инфраструктура разнообразных музыкально-литературных фестивалей.

Среди них стоит упомянуть такие как «Шешоры», «Арт-поле», «Трипольский круг», «День Независимости с Махно», «Киевская баррикада», «Фортмисия», «Бандерштат», «Подкамень», «Рок-Сич», «Запад», «Свирж» и т.д. Уже не говоря о фестивалях, выживших с девяностых годов — «Червона рута» или «Тарас Бульба».

И тут среди них, с единственной поправкой, что это чисто поэтический фестиваль, подкрался фестиваль «Киевские лавры». Казалось бы, международный, однако все же якобы украинский поэтический фестиваль.

В Украине есть несколько крупных скоплений литераторов типа Львовского форума, Медвина, Киевского Арсенала, даже о харьковском ZEХ стоит упомянуть. И среди них не было ни одного фестиваля, который так прямолинейно и беззастенчиво продвигал русскоязычный и российский продукт в Украину.

Однако «Киевские лавры» оказались именно такими.

«Киевские лавры» — поэтическое лицо Киева

Как отмечал главный организатор фестиваля Александр Кабанов, главный редактор журнала «ШО», название фестиваля «Киевские лавры» ассоциируется у разных людей по-разному. Киевлянам это скорее напоминает о Киевской Лавре, россиянам — о лаврах как венке и признании. Очень хочется отметить, что в первую очередь в этом названии есть слово «Киевские». То есть идёт речь о Киеве. Точнее, должна идти.

Фестиваль, в силу своего финансирования, стабильности и огласки стал едва ли не крупнейшим в Украине чисто поэтическим фестивалем. Он точно стал поэтическим лицом Киева.

Украинские поэты в Киеве — «второй сорт»

Окинув взглядом программу фестиваля, который стартует именно сегодня — в пятницу 13 мая — создаётся впечатление, что украинским данное мероприятие может считаться разве что только на бумаге.

И вот почему.

Украиноязычным поэтам на фестивале среди около двадцати пяти мероприятий, выделены аж четыре!!!

1. Проект Андрея Любки «Четыре стороны света». Современная украинская поэзия: Тарас Федюк (Киев), Петр Мидянка (Закарпатье), Дмитрий Креминь (Николаев), Николай Воробьев (Киев), Павел Вольвач (Киев)

2. Проект Дмитрия Лазуткина «Сердечная Дрессировка» (который изначально должен был называться «Гарем», но название опротестовала госпожа Оксана Забужко))): Оксана Забужко, Галина Крук, Светлана Поваляев, Карина Тумаева

3. Проект Олега Коцарева «Приключенческая поэзия»: Олег Коцарев, Павло Коробчук, Владислав Волочай, Елена Степаненко, Геник Беляков, Юлия Стаховская, Богдан-Олег Горобчук, Катрина Хаддад, Александр Моцар, Сергей Прилуцкий, Арсений Капелист

Кстати, на этом вечере будет представлен, кажется, единственный белорус на фестивале — Сяргей Прилуцкий. В украиноязычном проекте.

4. Круглый стол: «Литературная критика в поисках большого романа»: Юрий Макаров, Константин Родык, Анатолий Днистровый, Иван Андрусяк, Ирина Барметова, Михаил Брыных, Яна Дубинянская, Александр Михед, Лесь Белей, Оксана Щур, Юрий Володарский. Модератор Ирина Славинская

Хочется верить, что здесь будут обсуждать именно о большом украинском романе.

РОССИЙСКИЙ фестиваль «Киевские лавры»

Как небезосновательно заявляют организаторы, фестиваль — международный. Среди четырёх украинских мероприятий есть и один грузинский вечер (в переводах на русский, как ни странно)) и два польских (в переводах на украинский). И, среди этих нескольких событий разместилось аж четырнадцать чисто русскоязычных вечеров!!!

Ладно, есть здесь несколько мероприятий, где представлены украинские русскоязычные поэты. Но подавляющее большинство литераторов — из России.

Итого:
русскоязычных мероприятий — 14 с мелочью
украиноязычных — 4
польских — 2
грузинское — 1 (но в российских переводах)
и ещё парочка совмесных разнонациональных вечеров.

Ага, ещё поэтический вечер из карельской республики. Догадайтесь, на каком языке? Угадали! На русском.

Возникает очевидная мысль, что пророссийские организаторы прикрываться несколькими украинскими, грузинскими и польскими поэтами для проведения на самом деле российского поэтического фестиваля.

Самого большого фестиваля поэзии в Украине.

Выходит, что самый большой поэтический фестиваль Украины — РОССИЙСКИЙ.

С лёгкой примесью нескольких участников из других стран. Польши, Грузии, Беларуси, Украины там например.

Тогда понятно, откуда финансируется фестиваль «Киевские лавры». Понятно, какой продукт он продвигает на украинский рынок и в украинскую литературу. Фестиваль проходит в таком духе и с такими позициями уже не первый год.

Я не хочу забрасывать желчью организаторов, просто констатирую неприятный факт.

Моя жаба, моё бремя и долг

Можно говорить, что украинских поэтов настолько мало, что для проведения такого большого количества мероприятий их просто не хватает и приходится привозить российских. Да, давит жаба, что нету чисто украинского фестиваля подобного масштаба.

Можно говорить, мол, что «это ты с претензиями». Кто же, спрашивается, виноват, что в Украине нету второго чисто украинского поэтического фестиваля. Такого же мощного. Организуйте, вы, саложёры.

Можно сказать, что вот мы приглашаем поэтов украинских, и если они запротестуют против какой-то там пророссийскости и не придут на свои акции, то Бог им — судьба, мы им предоставляли площадки и мероприятия. Не хотят, и этого не дадим. Ради Бога. Сами себя закапывают в могилу. Да, лучше закопать себя в могилу, но свою и чесную.

Можно сказать, ах ты, Павло Коробчук, ты ведь тоже участник этого фестиваля, как и нескольких предыдущих «Киевских Лавров». Зачем же ты идёшь вразрез с темы, кто желает тебе добра, хочет помочь тебе продвинуться, популяризировать себя, навести межнациональную всепоэтическую коммуникацию?

Это действует практически на всех. Если поэта пригласили, то все свои недовольства поэт выражать не будет. Ну, или скажет нескольких своим ближайшим единомышленниками. В силу этического воспитания, в силу поэтической тонкости и нежелания кого-то нечаянно обидеть.

На этом и ловят, и непроизвольно возникает между организаторами и писателями неписанное правило — склоняя головы поэты ходят на мероприятия, которыми их заманивают и подкармливают. В ответ на это поэты обычно закрывают глаза на присутствующий там чисто российский великодержаный дух.

А почему молчат? Все молчат, потому что ни один украиноязычный поэт не осмелился кусать руку, которая ему дает площадку для ещё одной презентации своих творений.

Правда, припоминается мне момент, когда несколько лет назад украинский поэт Иван Андрусяк на российско-украинском вечере встал и вышел из зала после того, как российские поэты начали читать стихи, в которых явно или косвенно обижали украинцев.

Я, Павло Коробчук, тоже участник этого фестиваля. И нескольких предыдущих «Киевских Лавров». И мне все равно, как подействуют, если вообще даже на миг заставят задуматься организаторов мои аргументы. Я ведь букашка против такого фестиваля. Мне на пользу такие заявления ох как не пойдут. Но я честный перед собою.

Раньше я наблюдал и накапливал впечатления. Но сейчас моё мнение должно быть мной высказано. Быть искренним лучше, чем быть поэтом.

Я даже предчувствую, что некоторые люди могут не подать мне руки после некоторых заявлений. Для меня это будет значить, что кто-то путает неприятие отдельной позиции в действиях человека с оскорблением всей личности как таковой.

Могут не подать руки, не пригласить на очередной фестиваль. Придётся куковать себе в сторонке.

Что им — одним поэтом больше, одним меньше. Тем более, украиноязычным поэтом.

Павло Коробчук, UAINFO
http://uainfo.org/news/2138-ukrainskie-poety-v-ieve-vtoroy-sort.html

Макрос - стаття українською мовою (3)

Частина друга

Порадні макроси
Картинки у феєричних кольорах з верхнім і нижнім написом шрифтом "Імпакт". Або і без кольорів – просто картинка, з двома написами зверху і знизу. І навіть не важливо що зображено. Наразі це купа персонажів: Філосораптор, Сміливий вовк, Хики-пінгвін…

Однак, оригінальний — «Advice dog» — перший з незчисленного війська малюночків. З'явився на Форчані влітку 2008 року, ставши настільки поширеним у вживанні, що породив ще більше аналогів, які в свою чергу і по сьогодні надихають безосібного на створення ще більшої кількості аналогів. Собаку звали Boba Fett(читайте, як хочете) і фото було зроблене у далекому 2006 році Зображення милої собачки з виразом обличчя, що його ще звуть котячим, не тільки через Шрек 2, а і типову прохацьку улесливість, на фоні променевого джерела шести кольорів і дві фразі знизу і зверху малюнка, які мотивують безосібного до якихось дій. Краще за все коли ці дві заклиці породжують у об'єкта проглядання суперечності, можливо навіть бажання спалити себе, через виконання різних корисних порад типу видалення теки System32 для продуктивнішої роботи комп'ютера (дійсно зайва тека, у мене вже давно видалена) чи завантаження з інтернету нової програми-зломниці для УКонтакті, за відключеної НОД32(бо будь-який крек буде заборонено)(у цьому мем трохи нагадує підвид буряку).

Записування таких порад поза зображенням відбувається за допомогою символа @ (собака, лол). Спочатку записують фразу верхнього положення, потім знак @, потім порада нижнього положення, причому усі літери мають бути набрані ЗАГОЛОВНО:

ПРОДАЙ НИРКУ @ КУПИ ХЛІБА

ПОСТИ ТРАПІВ @ СТАВАЙ ПІВТОРАШКОЮ

ДІЛИ НА НУЛЬ @ СВІДЧИ БУРЯК


Повноцінним мемом Собака-порадник став тоді, коли за його зразком тут і там почали з'являтися наступники. Склад майже однаковий: феєричні кольори(іноді все те анімоване, рухливе...) на задньому фоні, якась істота на передньому і два написа: згори і знизу). Щоправда сутність написів змінювалася у залежності від того, який образ був зображений на передньому плані: це могли бути поради, питання, заклики, будь що. Інколи гіпнотуючі кольори не використовуються. Подробиці можете дізнатися з прикладів.

Використовуються ці картинки зазвичай у вайпах та набігах (коли щось дійсно суттєве вже запощено і фільтр постійно пише «Дане зображення вже знаходиться тут»). Також неодноразово було помічене використання таких картинок для відкриття тредів чи відповідь у самому треді. Коротше кажучі, такі поради є майже рівноцінні тектовим повідомленням і допомагають безосібному коротко виразити власну позицію.

Міні-комікси
Поширені в мережі, завдяки простоті розуміння та орієнтації на широкі маси. Сюжети не складні, а випадки, навколо яких вони центровані – взагалі переважно фізіологічні, тобто навіть школоті (переважній більшосьі читачів) зрозумілі. Часто, на відміну від професійних коміксів їх відрізняє відсутність намагання над'якісного виконання: головне, щоб суть читачі вловили.

Інтернет-комікси, як макроси зародилися тоді, коли другого актора почало не вистачати самим макросам. На разі, є купа мемів: тих самих смайлів, контекстних фраз та нововведень, що беруть початок саме з якогось “одного з коміксів чергової борди”.

В переважній більшості, акторів на головні ролі обирають з чітко-позиційованих персонажів: троль з трольською мордою, янукович у яєчному жовтку, а дупобіль настільки страшний, що і уявити важко. Народне мистецтво – жодного авангардизму і зайвої глибини.

Комікси, втім як і все інше, є об'єктом почастого раку і дедалі більше центруються навколо власних джерел: поландбольні комікси окремо, фрустрації окремо, проблемофісери – окремо.
Особливий і цікавий стиль коміксів виник на Краутчані і пов'язаний з масовою присутністю поляків на міжнародній дошці, і звісно ж з бажанням німецьткої нації тролити і викликати у них дупобіль. Спочатку традиція зводилась до зображення країн у формі кульок з кольорами їх прапорів (лише у Польщі прапор був догори дриґом), та макросороблство ніколи не стояло на місці і вже невдовзі виокремились держави, для яких загальновизнаним став окремий стиль малювання:
*Казахстан – прямокутник(чи цеглина?)
*Велика Британія – у формі класичного англійця з циліндром.
*Ізраїль зображається у вигляді гіперкуба.

Поландбол став причиною виникнення такого мему, як “Poland cannot into space”, завдяки коміксу, де Польща не змогла врятуватися від метеора, який летів на землю.

На разі виникло кілька окремих стилів малювання коміксів-країн:
1.Polandball – класичний стиль, де Польща фейлить.
1)Planetball – Польща фейлить, як планета-непланета Плутон
2)Poland cannot into space – Польща фейлить у космосі, а точніше через щось пов'язане з космосом.
2.Countryball – розширення Поланду, де фейлити може будь-яка країна.
3.Скандинавський стиль із зачісками та іншими прибамбасами, в Пеїнті не намалюєш.

Oh, exploitable
Серед Безосібного, більшість якого по суті понурі ледачі задроти, вже навіть самому зробити принагідну картинку — щось важке і немислиме. У будь-якому разі, легше взяти шаблончик без вставлень та кольорів, відкрити пеінт та замутити свою особисту мед-скілз шалерею (так кажуть про шалені та криві ручки). Сама форма “Oh, exploitable” походить від словопросіювача “noes” (з “Oh noes”) — “exploitable”. Як тільки анон бачить таку халяву на іміджборді, він відповідно одразу повідомляє усім іншим, що це готово до кулінарної обробки.

Комбо брекер
Особливий вид використання макросів на іміджбордах та деяких видів сайтів, де фізично можна залишати повідомлення поряд, як то блоги чи соціальні мережі. Являє собою можливість запостити макрос частинами таким чином, щоб повідомлення поряд створювали єдиний малюнок і невимовно вражали всіх оточуючих своєю крутістю та унікальністю.

Тягне свій початок зі сленгу гравців деяких ігор, де фраза “Combo Breaker” означає раповий хід, що наносить невиправну шкоду противнику. До речі, зараз такі ігри теж існують, але їх дедалі частіше побивають камінням за примітивізм та відстійність. Попри те, що сама фраза “C-C-C-COMBO BREAKER!” використовується якраз для перешкоджання складанню цілісної картинки, в народі самі такі картинки теж звуться “комбо”. Це важко осягнути, втім і не варто.

Наразі, популярні в Уконтакті, у бидла, поряд з ASCII-артом, оскільки надає +300 до школо-ВВВ, +250 до поваги у школо-друзів, -50 до швидкості завантаження сторінки перевантаженої мистецтвом.

Загалом, як і будь-який вид мистецтва, макрос, пішовши в маси, став раковим та понурим і втратив первинну свіжість думки, набувши загальної поширеності. Головний парадокс ділення на “макроси” та “копіпасти” у тому, що самі макроси є у своєму роді “копіпастою”, а копіпаста все більше стає схожою на макрос, куди люди підставляють власний контекст словами чи фразами. Зі зростанням їх архівів, ми розівчимося говорити власними словами. Ось.

Стаття файлом з повним графічним оформленням.

Макрос - стаття українською мовою (2)

Частина перша

Текст-арт
За патетичними здогадами ньюфаґів, картинки з тексту утворилися в мережі якщо і не після смайлів, то паралельно і внаслідок їх розвитку. Хоча у дечому ASCII/ANSI-арти і були першими, та схожим чином картинки, які щось зображали чи виражали, створювали ще з часів появи самого тексту. Особливим задоволенням це було для тих, хто вмів у ті неоднозначні часи писати, а пізніше мав друкарську машинку, або взагалі мав час не горбитися на роботі на мануфактурі/заводі, помирати у війнах, а творити високе мистецтво.

Одним з таких у ранні роки, але на жаль не все життя був Гійом Аполінер, “каліграми” якого відомі і до нині і є ані ні на йоту не інакше, ніж текстартом (текстовою графікою). Також ще до інтернету робилися спроби створити текст-анімацію, але ані у картинках, ані у урухомлених творах сенсу окрім гарної картинки і пихи автора не було. Однак, у інтернеті, як і все інше, використовується значною мірою для того, щоб пояснити співрозмовнику його справжню суть.

За свою історію у комп'ютерному варіанті, мистецтво еволюціонувало вже численне число разів: з'явившись на платформах Amiga та Commodore 64, де контекстні шрифти дозволяли чітко вимальовувати лініями контури зобрадення, швидко перескочило на інші технології, де кривість чи не така значима рівність шрифтів призвела до занепаду контурного малювання і початку заливного, де ставка робиться не на суцільні слеш-дефісні лінії, а на різну видимість символів за дрібного масштабу, і як наслідок результативного враження від їх розміщення поряд, подібного до якогось майндфаку.

Укупі з кольором ANSI-кодування, малювання текством заполонило усі місця тісні для картинок, або такі, де картинка, що зображає картинку це вже ознака поганого тону. В подальшому, за допомогою тексту було зроблено багато анімацій, навіть деякі ігри мають текстові версії. Побачити приклад текстової анімації простіше простого. Заходьте в меню “Пуск” свого комп'ютера, відкрийте вікно “Виконати” і введіть “telnet towel.blinkenlights.nl”. Якщо у вас є інтернет (а у вас він є, бо звідкіля вам взяти цю статтю), то влаштовуйтесь зручніше і дивіться четвертий епізод Зоряних Війн.

Текстарт, комбінований зі смайлами активно використовують на текстбордах (BBS), де не можна використати макросів, а оскільки емоції виразити треба, то зручно це зробити текст-макросами, чи складними емотиконами, які до них наближені:

   ≡≡彡
彡 ´_)` ) 

 _、,_
ミ  _⊃) 

[ (★) ]
 <丶´Д`> 

( ^_^)o自自o(^_^ ) 


У таких місцях, смайли складаються з багатьох складних символів різних народів і націй, що переводить їх у клас текст-арту. Новаторством виділяться Ніченел, де, власне, все це і зародилося. Хоча, ASCII-арт може бути і текстовим макросом, та текст, намальований текстом це щось страшне і дивне.

Фотожаби
Узагалі, фотожабами прийнято вважати будь-яке зображення, яке не є первинним, а створене з допомогою комп'ютерних технологій: суміщене несумісне, на одному зображені герої з різних кутків усесвіту — усе заради лулзів. Однак, спочатку, слово позначало лише витвори легендарного Фотошопа, від назви якого і почалося.

Втім, мистецтво, яке ймовірно зродилося на блоґах серед творців якісного контенту, вподобали суб'єкти вебдванульного спілкування у інтернеті. Непогано виражає властивий, хоч і не існуючий стан речей.

Процедура створення фотожаб теоретично проста, але не технічно. Справа у тому, що для самого процесу створення необхідно мати всього-навсього графічний редактор, складності у залежності від потреб, але користуватися цим редактором для того, щоб створити щось достойне треба ще вміти. Цілком можливо саме у зв'язку з криворукістю більшості, виник стиль масового пеінтного виробництва, коли картинки поєднуються навіть без додаткової обробки.

Викаблучування
Новітні технології не стоять на місці і поміж картинок поступово висяюють альтернативні види макросів. Бітарди, при вбачуванні чогось кумедного, все частіше не постять картинку з людиною, що сміється, а просто вставляють аудіофайл сміху. Та навіть, якщо звук це не те, при нагоді стає gif-анімація, де сміх вже не звичайний і нудний зі сталості, а циклічно-різний. Хоча нащо вам що звук, що джіф, якщо можна вставити відео, де палій з полтави розказує, як йому подобається метушня людей під час пожежі, і не забивати собі голову зайвим.

Текстові макроси
Як можна здогадатися, — картинки з написом. Являють набагато більший інтерес, оскільки почасти напис може бути цікавіший за саму картинку, але без останньої — пустий. Здебільшого макроси саме цього типу набувають всесвітньої слави.

Зробити з нетекстового макросу текстовий достатньо елементарно — просто додайте тексту. Але, окрім звичайних відповідностей виробилися певні традиції поєднання тексту та картинки у декількох типах.

Демотиватор
Демотиваційний постер, як один з видів поєднання картинки та тексту, у свій час зародився на /b/ Форчану. За традицією складається з картинки у рамці, напису-гасла, що коментує її та додаткового напису, якщо останній необхіден. Порушення канонічної форми висміює навіть рак, бо в тому і сенс демотиватора, що це картинка в чорній рамці з написом.

Самі демотиватори є пародією на мотиваційні постери, що частенько використовувалися у США, та і в інших девіаціях у інших країнах для навіювання контекстній авдиторії настроїв та відповідно, мотивів. Сам факт, що їх почали пародіювати, свідчить про їх невимовний еклектичний фейл.

Ньюфаґам, які вдосталь ржуть над демотиваторами, треба знати, що частинка “de” первісно позначала не висміювання мотиваторів, а змістове протиставлення їм: мотиватор – спонукає, демотиватор – розспонукає, викликає понуру та небажання щось діяти. Вельми оригінально в умовах інтернету, де всім ітак байдуже.

Тому масовість швидко знайшла їм нову мету – висміювання всього, що можна, демотиватором також можна відповісти опоненту, показавши всю його понурість, фейловість та безвідрадність. На-приклад, людині, яка несамовито і раково захищає свою думку від неправоти в інтернеті, можна запостити відомий демотиватор з зображенням пустої кімнати та словами “Твоя думка хвилює всих цих людей”.

Однак, як все масове і цікаве, демотиватори доволі швидко після набуття популярності стали об'єктом ракування широких мас, а інтернет-генератори з різними опціями та можливостями дали можливість кожному зробити гімно у достойній формі. Школота в Уконтакті має цілісінькі альбоми демотиваторів, навіть українська переважно російською. На іміджбордах та форумах демотиватори використовують, як власне засіб спілкування.

З часом, відкрилися навіть спеціальні сайти для створення та взаємного оцінювання демотиваторів. На цих сайтах зроджений новий метод срачу, коли кожна репліка це чергове гасло для демотиватора взятого в рамку. Демотиватори породили нескінченну кількість мемів, які донині використовуються і поза ними.

Частина третя

Стаття файлом з повним графічним оформленням.
  • +1
  • 3 квітня 2011, 10:30
  • Kurka
  • 2+2