Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Проза / Рожевий Слоник - творчість без рамок
Рейтинг
+48.51
голосів:
40
avatar

Проза  

спеції

Міцно стиснувши у руці посередник між ними вона боялася до сліз. Розбурхана останніми подіями уява влаштовувала несамовиті витівки у свідомості. Наріжним каменем було питання- що коїться і за що це? Здавалось посерендик помер. Разом призупиняв биття і відповідальний за життя. Вони ніби домовились збочено знущатись з вмить осиротілого почуття, що не так давно вивергало магму ніжності та вселенського блаженства. Ні одна хвилина- та що там!- скунда не залишилась без ліку. Думка про те, чи романтично, коли їде дах від *метеликів* в буквальному сенсі, пустила коріння серед інших подібних.

Чи варто казати, що там, всередині душі, вже, мабуть, запхана у п*ятку сиділа покалічена і квола надія? Її заправляла щедро спеціями зневіри, відчаю та жаху. І таку ось екзотичну страву їла денно, а все більше нощно. Тільки б не померти… Сама не вірила у свою нікчемність та одночасно ледь стримувалась щоб не закричати від *щастя серед пітьми*, що знає тепер смак тотемного гіркого меду.

Свій. Знайдений.
11/01/2012 4,37.

Найкращий потяг Країни (уривок)

Нас з Аввою висадили на Міст пізно ввечері. Йдучи ним, закутаним у темряву, дуже важко було відчути одного з Невидимок – швидкісних експресів, що рухаються безшумно і без вогнів. Серія цих потягів –технологічне диво, довколо якого харчуються залізничники, медійники і державні мужі. Ми ніколи не бачили Невидимку вживу, лише на зображеннях (а він став справжнім символом Країни) – сріблясто-зеркальна поверхня вагонів відображала навколишній краєвид. Кажуть, під час руху експрес нагадує привид, який з велетенською швидкістю не торкаючись землі простує до найближчої станції…
Мусили йти електромагнітною колією, інакше – смерть. Причому крокувати з високо піднятою головою, лише почувши позаду сопіння потягу, ми мали право повільно і невимушено прилягти взовж колії, доки Невидимка промчить своєю дорогою. За нами спостерігали відеокамери, розташовані навколо. Ця нічна зйомка одразу передавалася до телеприймачів місцевих жителів. Щосуботнє реаліті-шоу «Найкращий потяг Країни» бив усі можливі рейтинги розважальних телепередач. І справді, було до тремтіння моторошно спостерігати за тими, хто проходив Основне Випробування, відчуваючи їхню смертність і водночас захищеність власних сідниць, котрі зручно вмостилися на м'якушці дивану.

Особливо небезпечний!

1
— Це «квітка», прийом! Група «А», прийом!?
— Група «А», слухаю тебе «квітка»!
— Група «А», Ви на рахунок три взриваєте вхідні двері, і прямуєте по коридору. Другі двері праворуч — він! Він — особливо небезпечний! Повторюю! ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНИЙ!!! Дозволяю застосовувати зброю при найменшому супротиву, найменшій небезпеці, як зрозуміли група «А»?
— Все зрозуміло «квітка», кінець зв’язку…
— Да вбереже Вас Господь!

2
— Я в середині, А-А-АА! Я нічого не бачу, потребую підмоги! Першого ранено осколком від двері, при взриві! Другий де ти?
— Це другий кеп, я позаду Вас із третім, четвертим, п’ятим, шостим, сьомим, восьмим, дев’ятим, десятим…
— Досить другий! Все зрозуміло! Нам потрібно ще три гелікоптера та декілька штурмових загонів…
— Кеп, пройдіть будь-ласка вперед, ми з третім не можемо пройти у двері!
— Ах так, точно… Я просуваюсь в середину… Як же тут темно і страшно… Я зовсім нічого не бачу! Ви суки, не штовхайтесь, кажу мені страшно та я нічого не бачу!
— Капітан, це третій!
— А-ааа! Суко! Ти мене налякав блять! Що тобі треба?
— Капітан, я намацав вмикач світла може ввімкнути?
— Третій ти зовсім хворий чи що? Якщо він нас побачить, нам всім піздец! Вын особливо небезпечний!!! (майже істерично)
— Капітан! З першої двері хтось виходе! Це якась жін….
— А-а-ааа! Стріляйте! ВСІ СТРІЛЯЙТЕ!!! (та-та-та-та-та-та-та-та-та), блять в мене закінчились набоїв!!! Прикрийте мене хто-небудь!
— Капітан, та вона вже мертва давно!
— Хто це сказав?
— Це я четвертий!
— А ну увімкни світло……………………. Ага точно мертва! Давай вимикай! Фух… Йдемо далі! Обережно не перечепіться через її ногу!
— Капітан, це її голова!
— Ясно! Тоді я змінюю наказ: «Увага! Обережно не перечепіться через її голову! Стоп! Ось його вже двері! Ну хлопці! Вперед!!!

3
— А-а-а-а—а-а-аа-а! Де він? Де він? Я нічого не бачу!!!
— Це четвертий. Я бачу його він спить в ліжку! Чекаю на Вашого наказу!
— Всі на нього хопаємо!!.. А він мене вкусив блять!..
— Капітан це зробив я…… ((( четвертий!
— Ну четвертий!.. Ладно……… На підлогу його! Давай-Давай ……………… Ногами! Ногами, кажу………………. Що за звуки? Що він робить? Я не зрозумів!
— Капітан це третій, здається він плаче!
— Він в кайданах вже?
— Так капітане!
— Фух!!! Дайте я гляну на нього……… О мразь, яка…… Скільки тобі років?
— Одинадцять!
— О мразь яка!!! Ви тільки подивіться! Я кому сказав? Покличте всіх нехай всі на нього подивляться!!! Яка все ж таки мразь!
— А що він зробив хоч?
— Це хто питає? Четвертий? Ти і уявити не зможеш! Він скачав три пісні!
(четвертий: бле-е-е-е-е!)
— Четвертому погано! Повторюю його вирвало! Швидку негайно! А цього, тьфу бля…………. В машину негайно!

Ущербный человек

Я чувствую себя ущербным человеком, ущербным — для всех. Я хотел бы убежать от людей куда-то в лес и жить там, — Да! именно так, — жить в лесу, в доме без света и отопления. Не курить этих дешевых сигарет. Вообщем забросить все: жить примитивно. Питаться тем что дает природа. Ходить босиком, в старой еще советской одежде, а еще лучше голышом. Чтобы согреется топить в печке. Читать одну и ту же книгу, а когда она надоест – сжечь ее и написать другую. А еще я хочу ложиться зимой на мох, который растет у источника, в лесу, где-то между деревьями, названия которых я забуду. А ночью смотреть в небо, на звезды и месяц… не чувствуя своего дыхания. Не чувствуя себя – тела, в котором заточена душа.

И ХОЛОД! Настоящий холод русской зимы. Чтобы, а ж до костей.…

И МОХ!.. Много пушистого, со снегом…

Со временем закрывая глаза, видеть странные сны, в которых вот так просто можно было улететь, как птица – но без крыльев. И садиться на кончики веток, которые подпирают тучи, и держать их руками, чтобы они не убежали дальше ибо зимой такие хорошие облака…

А утром кричать, — не важно что… лишь бы кричать, а потом забывать те слова, которые хотелось запомнить здесь — между людей.

Я мог бы стать другим, совершенно свободным человеком: без цели в жизни, без знаний.

Я не включал бы телевизор и не смотрел новости.

Рисовал бы сосновой веточной на грунте что бы вода (после дождя) смывала все…

И КАМНИ! Много! Разной формы и величины. Большие и меленькие, — чтобы я мог садиться на них и петь. Немые свидетели моего таланта и голоса.

А ВЕСНОЙ… Первым увидеть птиц которые возвращаются на родину… и глаза… медведя, когда луч теплого солнца только-только заглянул к нему в берлогу.

Вот оно – ощущение свободы.

Вот – течение жизни.

Вот что дает смысл.

Лишь время – словно свеча – горит и тает. Но не здесь, а там где я был…

14 декабря 2011.

СПОВІДЬ КІНЧЕНОЇ ЛЮДИНИ

Я кинув пити і життя стало іншим… не знаю чому я це зробив, а точніше як це зі мною сталося??? Я хочу Вам розповісти свою історію, можливо вона Вам чимось допоможе, чомусь навчить чи від чогось вбереже…

( Читати далі )

Beherіvka ч. 2



Я швидко сідаю і вона обертає мене в поліетиленову хуйню, закріплюючи її позаду шиї на липучки. В її очах я бачу не то непорозуміння, не то подив… Можливо обидва варіанти викликані моєю досить коротко стрижкою…
— Як будемо стригтись? – питає вона, запустивши свої роки в моє волосся, і водячи руками по моїй голові наче втирає щось неї, тим самим перевіривши його на м’якість, а голову на митість…
— Коротко, — коротко відповідаю їй я.
Я чудово розумію, що якщо вона мене почне стригти, навіть зрозумівши, що я нетверезий вона не вижене мене вже нікуди до кінця стрижки.

( Читати далі )

Beherіvka ч. 1


Beherіvka

Я наливаю собі шосту чи сьому склянку Бехеровки та дивлюсь на своє розбите відображення в замизканому від розводів дзеркалі.
— Я — готовий… — лунає в моїй голові голос, дуже схожий на мій, але якийсь не зовсім природній… Наче б то я розмовляю з незнайомими мені людьми, яких намагаюсь залякати, видаючи із себе якогось суперантигероя…
Мій погляд швидко перестрибує з предмета на предмет, не даючи мені можливість зосередитись на якомусь конкретному об’єкті, сфокусувати зображення, навести різкість. Предмети, які мене оточують дещо втратили виразність своєї форми, стали розмитими, ніби я дивлюсь на них через сіру пелену туманної димки. Мої віки стали важкими брамами, які повільно повзуть вниз, наполегливо стискаючи видиме зображення.
Впродовж декількох хвилин я статично роздивляюсь своє віддзеркалення. Мені стає нудно та я начинаю строїти сам собі незрозумілі гримаси. Мені потрібно ще декілька хвилин, щоб остаточно оп’яніти досягнути бажаної кондиції – стадії алкогольного сп’яніння, коли ти ще контролюєш себе, але вже здатен на будь-які безглузді витівки, коли твоя совість остаточно лягає спати.
— Байдуже… досить… — знов той самий голос повертає мене «на землю» з далекої країни алкогольних думок.

( Читати далі )

Я т ВОНО(А) - ДАЖБОГ

Ми з нею займались сексом. Саме в цю мить. Стара добра «коліно-ліктьова»… Вона тихенько стогнала, а я робив все мовчки… Майже мовчки… Іноді з мене, вилітало щось підсвідоме і незрозуміле… Це був черговий секс із серії «щоб чимось зайнятися». Я думав про те, що сьогодні ввечері будуть грати Маямі та Даллас і треба обов’язково подивитись цю гру, а вона міркувала про те, що буде в наступній серії «Блю Маутінг Стейту» та що витребувати з мене на свій день народження. Секс не клеївся. Було дуже скучно, тому я вирішив поки є вільні хвилини, ще раз роздивитись її кімнату.
ЇЇ кімната мені нагадувала великий акваріум без води. Підлога була застелена м’яким килимом кольором шкільного автобусу, що асоціювався в мене з піском, шпалери були кольору яєць дрозда — нагадували скляні стінки акваріуму, а безліч горщиків різної форми, розміру та забарвлення з рослинами – були підводною флорою.

( Читати далі )

Му_соpra

Я пам′ятаю ту дату. 3.01.2007. Ми сиділи в нього в кімнаті і грали в карти, майже безпомилково вгадуючи козирну масть. Навколо панувала така собі постсвяткова атмосфера, третій день нового року, було пізно, всі ми були п′яні тим, що лишалось після святкування і відсипання. Не просто п′яні дрова. Його сусіди, мої одногрупники, незнайомі і знайомі морди. Два напівсвідомі тіла сиділи поруч мене і Касатки, стараючись щось роздивитись в картах. Грали на бажання. Ніхто вже нічого не хотів. Не бажав. Але ми грали.
— Знаєш відчуття, коли ти розслаблений лежиш перед сном і засинаєш, до горла підкочуєтсья важкий клубок?
Я кивнув головою. До мого горла підкочувався клубок блювотиння, я не міг говорити. Він навіть не дивився в мою сторону. Касатка міг випити більше, ніж я, він міг заходити далі за мене.
— Тоді починає охоплювати безпричинний страх, починає відкривати очі і це відчуття пропадає?
— Угу, — видушив я з себе.
— Ти не пробував піти далі? Не відкривати очі?
Я побив хрестову дев′ятку піковою дамою. Ні я ні він не побачили того, що було змахльовано. Похитав головою.
— Потім все дивно. По-дурному. Їбануто і дивно. Тіло важчає. Ти починаєш падати і розшеплюєся на дві частини.
— Проїбав, Андрюха! – п′яний сусід без згадки про своє ім′я репетував, вигадуючи мені бажання. Потім послав мене на вулицю по пиво. Без майки.
Бажання було п′яним і дурним. Я послав сусіда нахуй, він вже не чув, бо хропів, розпластавшись на підлозі.
Касатка довго дивився на мене, наче теж хотів щось загадати.
Потім підійшов і поцілував мене в губи.
Секунду я розривався між бажанням вирубити його чи не вирубити. Гейські речі не були моїм козирем. Я вирубав тих, хто казав на мене чи на Касатку «підар». Я не знав, як себе повести.
Поцілував, як хлопець цілує хлопця.
Я відчував що рука стиснута і готова от-от вистрілити стрілою в чиюсь морду.
Я не пам′ятаю як він цілувався і чи цілувався взагалі. Той «луп», викид енергії, що утворився, мав розірвати мене зсередини.
Касатка без слів дістав дві сигарети, одну простягнув мені.
— Мені було просто цікаво, — сказав він останню свою фразу мені.
То був останній вечір, коли я бачив Леоніда Касаткіна.
Нащо я це пишу?
Нащо пишу те, як лизався з пацаном? Комусь це буде бридко, комусь мило, але йому було просто цікаво. Він ішов за цікавістю, цікавість його згубила.
Я пишу, бо сьогодні шістнадцяте вересня. День, коли помер Касатка, учитель і учень, день, коли я зустрів Лідію, день, коли зустрів Машу і Вітряка.
День народження і смерті.
Касатка помер, стрибнувши з хмарочоса в Нью-Йорку. Шістнадцятого вересня 2008 року.
Йому були завжди важливі остання секунда.

— уривок з нікому неясної посної хуйні, решта якої знаходиться ось у цій мусорці: «www.ex.ua/view/12870504»

11.11.11р. 11:11

11.11.11. 12:45 (телефонна ромова)
— Привіт, друже як справи? – питає Сем.
— В мене чудово, а в тебе як? – відповідає та запитує Клим.
— Нормал… Що ти… загадав бажання сьогодні в 11:11? – питає Сем.
— Так… — радісно відповідає Клим…
— Блін, а я, блять, провтикав… — прицмокує Сем. — І що ти замовив, якщо не секрет?
— Я… ну… замовив, щоб в мене завтра виріс 11 метровий член)))
— Ахахахах!- сміється Сем – Ти довбень, хіба можна такі бажання загадувати… — все ще сміється, — треба було загадати щастя чи здоров’я… ну розумієш, щось абстрактне таке… а ти…. Ахахаха)
— Так, звісно – невдоволено відповідає Клим. – Загадати, щось абстрактне, щоб неможливо було жодним чином перевірити збулось чи ні… Ага во вам (показує щось на пальцях)… А конкретне не хочете???

12.11.11 00:03 (телефонна розмова)
— Алло? – сонний голос Клима
— Ну, що як там твоє бажання… — сміючись питає Сем? – Член виріс?
— Сем, блять…. Я вже сплю… — роздратовано відповідає Клим. – До ранку не міг почекати?
— Ні, блять, давай кажи!!!
— Так… все так само… — відповідає йому Клим. – Піздежь — це все!!!
— Що так і залишилось 6 сантиметрів??? – підйобує Сем, сміючись.
— Іди на хуй….

13.11.11. 08:53 (телефонна розмова)
— Ал… — почав Сем
— Сем, піздець!!! Збулось, нахуй!!! — мов з кулемета квапливо віщає Клим. – Піздец просто…
— Що збулось? – насторожено перепитує Сем.
— Що блять, могло збутись по твоєму??? Член виріс!!! — голос Клима вельми наляканий.
— І скільки? Невже справді одинадцять???
— А то, блять!!! І важить це все диво 8 кілограм… —
— Ахахаххаха) – сміється Сем
— Чого ти смієшся суко!!! – розлючено верещить Клим.
— Зачекай… Так ти ж на 12.11.11 замовляв наче???
— Та ці суки, ще й записку до члена прив’язали, мов вибач, вчора не встигли, замовлень дохуя…
Обоюдна мовчанка під час якої Сем тихо посміюється…
— Казав же тобі, треба загадувати щось абстрактне… а ти блять. — «конкретне хочу»!!! Ось і получив, що просив!!!
— Так казав, блять… зітхає Клим. – Ти краще тепер скажи мені, що з ним робити… вигадати не можу… – жаліється Клим?
— Відрубай його нахуй! – радить Сем
— Собі сука, відрубаєш!!! – збуджено, зі злобою в голосі відповідає Клим. – Кретина, кусок!!!
— А я знаю, що тобі треба робити!!! – радісно вигукує Сем.
— Що???? – з надіє вигукує Клим.
— Чекай 12.12.12 о 12:12 попросиш їх повернути тобі свій…. Шести сантиметровий )))
— Іди ти на хуй….