Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Червона шапочка / Проза / Рожевий Слоник - творчість без рамок

Червона шапочка

Шановчий читачу ти тримаєш в руках найрідкісніше та найкраще видання відомого триллеру сучасності
де зло перемогло під кричучою назвою «Справжня історія Червоного Капелюшка»…
Жила-була в одному маленькому далекому від цивілізації селі дівчинка, і жили там так старомодно, що імена
досі давали на манеру первісних людей, як в давнину гарних мисливців називали Пильне Око чи Влучний Постріл, так і
досі в цьому селі дітям давали імена, які зрозуміло описували їх самих, так от нашу героїню називали Червоний
Капелюшок. Ім`я її пов`язане було з дивною звичкою, завжди з`являтися на людях в ядучо червоному капелюсі. Сім`я у
нашої героїні була досить таки дивна, батько який майже постійно 300 днів на рік був на полюванні, хоча дичини
майже ніколи не приносив, та мати яка постійно пекла пиріжки невідомо з чого. А ще була старенька загадкова бабуся,
яка чомусь жила далеко від села, наодинці і всі жителі навколишніх сіл часто-густо ходили до неї за порадою, але як
тільки Червоний Капелюшок хотіла краще дізнатися про свою бабусю, мати казала, що нічого хорошого про ту стару
відьму сказати не може, бо сама бачила її всього декілька разів. Однак нашій героїні завжди хотілося більше
дізнатися про свою стареньку та загадкову родичку, скільки не питала вона, скільки не просила, ніхто так їй нічого
і не сказав. І от одного разу коли Червоний Капелюшок зробила чергову пакість своїй матуся, не має значення яку,
тому що, вигадувати різноманітні пакості було її талантом, матуся вирішила відправити свою дочку, яка вже і так їй
остогидла до загадкової бабусі, дорогою через ліс де могли чекати на дівчинку багато різних небезпек та захоплюючих
пригод… Напекла, зовсім не зла, але і не зовсім добра, мати пиріжків з невідомих нікому інгрідієнтів, тому що
в домі вже давно не було зовсім ні муки на тісто, ні з чого зробити начинку, і відправила нашу героїню в небезпечну
подорож до родички через старий-престарий ліс. Ліс той був настільки давній, що якби дерева вміли розмовляти, то,
мабуть, розказали ще про те, як між ними неквапливо прогулювалися динозаври, були ті дерева чорні та покручені, як
буває в всіх дивних місцях, та зовсім без листя, без єдиного листочка. І була через той ліс одна-єдина стежина, яка
постійно петляла між деревами, зовсім не йшла по прямій, незручно було йти нею, але в селі казали, що хто зійде з
цієї стежини той залишиться в лісі навіки, тому ніхто не користувався прямою дорогою, а постійно ходили колами.
Після кількох годин ходьби, наша героїня достатньо таки стомилася, а від села відійшла зовсім недалечко. Присіла
Червоний Капелюшок на пеньок, який був порослий зеленим мохом і сидіти на ньому було дуже м`якенько, та вирішила,
що якщо вона перекусить пиріжками, то бабуся зовсім не образиться, витягнула дівчинка кілька різнокольорових
пиріжків з своєї сумки в синю клітину (спитаєте чому різнокольорових, та тому, що вони були спечені з невідомих
інгрідієнтів) і почала їсти. Поснідавши, тому що, вдома її зазвичай до захлду сонця не годували, та посідівши трохи
та такому м`якому мосі, вирішила наша героїня зійти зі стежки та піти навпростець, чого дарма час гаяти, петляти
між деревами коли і так все зрозуміло, і видно куди йти. Вирушила вона далі, після декількох годин ходьби, вийшла
Червоний Капелюшок на галявинку, гарну таку, яка дуже сильно контрастувала з навколишнім чорним лісом. Зелена
травичка, джерело біля одного з країв галявини ну і всі риси, які притаманні саме таким галявинам. Тут щось
поворхнулося на іншому краї галявини, дівчина притихла, тільки тепер їй стало моторошно, що може ховатися там,
в тих дивних і таких неприродних, ніби пластилінових, кущах… Вона навіть не встигла злякатися, коли одразу за
звуком з`явився кінь, чи то була кобила, зараз вже не відомо, дивної краси, чимось схожий на стандартного
єдинорога, тільки без рога. Червоний Капелюшок вийшла назустріч цьому дивовижному створіння, і тільки підійшовши
ближче, роздивилася що та конина жує в роті маленького пушнастого зайчика, злякавшись дівчина хотіла втекти, однак
вже було пізно, тварюка її помітила, наша героїня, в цей момент піддалася паніці і почала голосно кричати, та так
що аж дерева навколо загули. Тут нізвідки вискочив, страшенний, волохатий вовк, він був дуже великий разів у п`ять
більший за звичайних вовків, очі його горіли полум`ям, а на шерсті тут і там були великі клубки пожовклої трави та
багнюки, щей на додачу в нього страшенно смерділо з пащеки, так, що більше ніде в світі не почити такого страшного
смороду. Вже коротеньке життя нашої героїні, а було їй всьго 19 пролетіло, в неї перед очима, швидко це відбулося,
бо спогадів у Червоного Капелюшка було катма… Отже, вискочив той вовк на галявину і здавався там зовсім чужим,
ніби домальованим, пробіг між дівчинкою та конем який швидко наближався, став на задні лапи, закривши собою сонячне
проміння, передніми підхопив коня і вкинув собі у пашеку, ковтнув не жувавши. Потім повернувся до нашої героїні,
підхопив її і запхав собі під праву переднб лапу, в ліву взяв її сумку-кравчучку та діловито пішов по лісу,
колупаючись час від часу в зубав і голосно відригувати. Під час цієї прогулянки наша героїня декілька разів
втрачала свідомість і оклигала тільки тоді, коли хтось плеснув їй холодної води в обличчя. Відкривши очі дівчина
побачила перед собою древнє створіння, істоту яка мала померти ще декілька стоіть років тому, свою бабусю, вона її
одразу пізнала, бо чула як її описували односельчани, а повернувши голову вліво побачила вовка, який сидів і гриз
величезну кістку, мабуть і у слонів кістки менші, подумала героїня. А що сталося далі? Далі стало зрозуміло, що
бубуся нашої героїні досить непогано обізнана в магії, а той страшенний вовк, це її маленький песик, який одного
разу, під час досліду, відбив з каструльки чарівного зілля для відлякування тарганів. Залишилася Червоний Капелюшок
жити в бабусі, з часом перейнявши всі її вміння, тому що, повертатися додому їй не хотілося… Отак і закінчується
наша повість, а кому цього не досить, той цілком може вигадати, як жили дивні родичі глибоко в лісі і годували
зачарованого вовка чарівними конями…

Коментарі (0)

RSS згорнути / розгорнути

Лише зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.