Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Му_соpra / Проза / Рожевий Слоник - творчість без рамок

Му_соpra

Я пам′ятаю ту дату. 3.01.2007. Ми сиділи в нього в кімнаті і грали в карти, майже безпомилково вгадуючи козирну масть. Навколо панувала така собі постсвяткова атмосфера, третій день нового року, було пізно, всі ми були п′яні тим, що лишалось після святкування і відсипання. Не просто п′яні дрова. Його сусіди, мої одногрупники, незнайомі і знайомі морди. Два напівсвідомі тіла сиділи поруч мене і Касатки, стараючись щось роздивитись в картах. Грали на бажання. Ніхто вже нічого не хотів. Не бажав. Але ми грали.
— Знаєш відчуття, коли ти розслаблений лежиш перед сном і засинаєш, до горла підкочуєтсья важкий клубок?
Я кивнув головою. До мого горла підкочувався клубок блювотиння, я не міг говорити. Він навіть не дивився в мою сторону. Касатка міг випити більше, ніж я, він міг заходити далі за мене.
— Тоді починає охоплювати безпричинний страх, починає відкривати очі і це відчуття пропадає?
— Угу, — видушив я з себе.
— Ти не пробував піти далі? Не відкривати очі?
Я побив хрестову дев′ятку піковою дамою. Ні я ні він не побачили того, що було змахльовано. Похитав головою.
— Потім все дивно. По-дурному. Їбануто і дивно. Тіло важчає. Ти починаєш падати і розшеплюєся на дві частини.
— Проїбав, Андрюха! – п′яний сусід без згадки про своє ім′я репетував, вигадуючи мені бажання. Потім послав мене на вулицю по пиво. Без майки.
Бажання було п′яним і дурним. Я послав сусіда нахуй, він вже не чув, бо хропів, розпластавшись на підлозі.
Касатка довго дивився на мене, наче теж хотів щось загадати.
Потім підійшов і поцілував мене в губи.
Секунду я розривався між бажанням вирубити його чи не вирубити. Гейські речі не були моїм козирем. Я вирубав тих, хто казав на мене чи на Касатку «підар». Я не знав, як себе повести.
Поцілував, як хлопець цілує хлопця.
Я відчував що рука стиснута і готова от-от вистрілити стрілою в чиюсь морду.
Я не пам′ятаю як він цілувався і чи цілувався взагалі. Той «луп», викид енергії, що утворився, мав розірвати мене зсередини.
Касатка без слів дістав дві сигарети, одну простягнув мені.
— Мені було просто цікаво, — сказав він останню свою фразу мені.
То був останній вечір, коли я бачив Леоніда Касаткіна.
Нащо я це пишу?
Нащо пишу те, як лизався з пацаном? Комусь це буде бридко, комусь мило, але йому було просто цікаво. Він ішов за цікавістю, цікавість його згубила.
Я пишу, бо сьогодні шістнадцяте вересня. День, коли помер Касатка, учитель і учень, день, коли я зустрів Лідію, день, коли зустрів Машу і Вітряка.
День народження і смерті.
Касатка помер, стрибнувши з хмарочоса в Нью-Йорку. Шістнадцятого вересня 2008 року.
Йому були завжди важливі остання секунда.

— уривок з нікому неясної посної хуйні, решта якої знаходиться ось у цій мусорці: «www.ex.ua/view/12870504»

Коментарі (1)

RSS згорнути / розгорнути
+
0
А кінець крутий. Не люблю читати про п«яні компанії (а чим більше п»яні тим більше не люблю), але кінець мені сподобався, більше ніж початок.
avatar

Eric_April

  • 18 березня 2012, 10:48

Лише зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.