Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Поезія / Рожевий Слоник - творчість без рамок
Рейтинг
+83.78
голосів:
86
avatar

Поезія  

0:57

над высоким ущельем дышать нужно глубоко,
повторять свое имя отчетливо и, желательно, вслух.
тяжелым черным углем под ногами рисуй пол
и шагай отреченно сквозь, легкая, словно пух.

в сложном пути возьми с собой только часы и тень
стань повелителем времени, секунды считай в такт.
заставь отступить сомнения, панику и мигрень —
протягивай над пустотой свой нятяжной рейхстаг.

над ущельем, как в автомобиле, — руки держи на руле
помни, метафорический руль легче теряется в темноте
почувствуй, что ты одна, обрадуйся и повзрослей —
мир под тобой проснулся, воспрянул и опустел.

986374

---

Вечір лежить недоторканий.
Пульс затих недослуханий.
Світ захлинувся вівторками
З їх нервовими рухами.
Ми прокидаємось в середу
Заздалегідь забутими.
Бути нам чи попереду
Все, як завжди, заплутано?
Двері мої мовчань твоїх,
Твоїх появ мости мої.
Норма тебе в мені, як на гріх,
Не досягла допустимої.
Зникнень твоїх мої атоми,
Сил твоїх моя безпомічність.
Скільки мене рятуватимуть
Пальців твоїх мої поручні?
Скільки мине ще осеней,
Іскор, фобій і жеребів?
З ким не була б я, досі
Мої вірші про тебе.

Рукописи не горят?

Я возвращаю по протоколу Киотскому
Все ваши буквы, слова, предложения разные.
И непременно, сплошные закосы под Бродского —
Эти злокачественные, опасно-заразные.

Можете не аплодировать, вас ли касается? —
И продолжайте мурыжить затертые клавиши.
От напряженья под мышками конденсация,
Благоволение литературой правящим.

Мода проходит. Оставьте в покое рептилии
Стихосложения, пафосного с намеками.
Вы заразились. Случайно наверно простыли ли
Вашу поэзию всю уложили на мокрое.

Наверняка я сейчас поступаю по глупому,
Разве сравнится мое возмущенье с поэзией?
Все, что знакомо мне: пустоголово-клубное…
Девочкам нравится, значит на стенку повесь ее:

… Он уходил. Пустота обрывалась под пятками.
Слезы и сопли. И дым сигареты, и прочее.
Рвать и метать, и зубами скрипеть. И лопатками
Крылья вычухивать из-под косухи, и прочь ее,

Эту свободу желаний и сумасшествия,
Пить и курить! Только личные предвкушения —
Мчаться за край, разбиваться о стену, блаженствовать…
Вот оно, на ладонь индивидокрушение.

Личное горе — ушел ли, ушла — вот поэзия,
Соль на ушах, ветер в рожу — вот тема для вечного.
Вырвали сердце, печенку и вены порезали…
Ну а когда все записано — пробуйте в печь ее

Полночь проваливает из квартиры...

***
Полночь проваливает из квартиры
Тихо, как вор.
Как собирается что-нибудь тырить.
Лета ковёр
Мягко спускается на абрикосы:
Вдосталь тепла.
Полночь проваливается в россыпь
Вишен.
Мой план —
Нежно тебя обнимаю за плечи, — Своды не ждут…
Видеть, где начинается Млечный — Можно лишь тут.

---

У цьому спекотному місті
Мені набридає відстань
Так тісно, що коло помалу
Стає замкненим овалом
Синоптики Правобережжя
Радять відчути безмежжя
У межах. Чому про грози
замовчують кляті прогнози?
Повені тут, на броді,
Властиві моїй природі
Повня посеред бурі
Властива моїй натурі
Сколихни цю тиху засуху
Поклич — нехай стане духу
І некучеряве дівчисько
Приїде до тебе.

"У"

у мовчанні, застиглому перед бурею
у сонній одноманітності дороги
у нестерпному заповільненні
у невпинному прискоренні
у неосяжній силі, зрештою
зрештою, в опанованій слабкості
у тому, як люди приходять
у тому, як люди йдуть
у тривозі, наче просіяній через сито
у розмитих відображеннях на склі
у зайвому сказаному на тверезо
у вагомих сп'яну забутих деталях
у навмисних випадковостях
у циркуляції помилок однієї за одною
у кроках, від яких залишається тільки відлуння
у протилежностях, які чомусь не притягуються
у тягарях, яким судилося згодом спасти
у затиснутих сі-бемолях
в недоторканості припорошених губ
у недосяжності моря
і взагалі, у цьому сумному світі
а тим більше, у темряві твоїх зіниць

я бачу світло.
я бачу

шидьовра знову: заціняй, хлопи

Добродії,
я помираю й гину.
Я написав нечувану картину
але мене вже
інший чоловік
паскудно випередив,
тоте змалювавши
і десять раз на сотбісі продавши
назвав моє творіння
«Крик».

Такий-то я, ви
бачте, неборак.
Ніщо не йде,
чому ж усе не так?
Хіба ж то ми усі не божі люди,
що нас образив тут і схарапудив
хтознаколизапам'ятний мудак?

Є в мене камера,
є в мене об'єктив.
Я ладен вас
знімати на мотив
настільки щастя,
скільки накрутив,
нехай мені паскудно та противно.
А це — воно ще каже — суб'єктивно.

Пішов у місто — місто сколотив.
Кінотеатер «Київ», матка-боска.
Де ти похований був, дядько Феодосій?
Куди я, допитАючи, ходив?..

Але нехай воно святе було чи темне,
куди нема коли напевне відійти
або коли сховатися таємно,
ба не спрацьовують
які б іще
гвинти.

Перехрестився, а він каже
в інший бік.
Пішов у храм, але там
грали Палестріну.
Дзвонив Юрку — від'їхав
в Палестину.
І так собі життя — ні смик ні брик.

Але нехай воно святе було чи темне,
куди нема сховатися даремно,
нема куди напевно відійти.
А він мене питає
скілько врем'я,
то я сказав що
десять без п'яти.

шидьовра

у нас було вікно. ми пили каву
та говорили в хмарі тютюну
про те куди тікав григорій сава
про те як наша влада лове гави
про москалів і певно про війну
слова свої печатаючи міддю
майбутнім поколінням на покОн
аби не забувало те поріддя
про те які сумні які ми бідні
неначе двічі компостований талон
як сильно щастя їм намолотили
боргів собі набравши наперед
чогО збулось і чОго нам кортіло
як ми живемо тут в одному тілі
і як у нас буває тет-а-тет
і пальці розчепіривши по-панськи
ми в розумовий грали коркотяг
напилися заради бідолах
немов Бальзак та Евеліна Ганська
та вийшли в місто наче проповідник
що все кричить на іноземній мові
про щось важливе. Певно про Христа,
вважаючи, що тут земля поганська

Я не знала

Я ж не знала, що так буває.
Що то не лише сюжети, сценарії, фікція.
Що світ справді може змінювати колір
В залежності від найрідніших для тебе очей.
Що пісні справді часом знають про тебе більше,
ніж твої найближчі друзі.
Що боротися важко, але постійно-постійно треба.

Я ж не знала: жити у зграї
Можливо цілком затишно, навіть без імені,
можливо серед своїх також залишатись безлицею.
Я ж не знала, що все, що навколо
— таке нетривале, крихкіше від часу, тимчасове як клей,
— то про це й пишуть вірші.
Що немає світлих і темних смуг,
що життя не подібне до смуги.
Ламана, круг, ламана, круг — можу сказати про себе.

Я ж не знала, що вірити треба не кожному слову,
краще просто не вірити, не чекати.
Що справжня віра — то вміння залишатися.
Що любити можна знову і знову,
щоразу сильніше і щоразу назавжди.
Що усе може трапитись не з кимось і колись,
а з тобою і вже.
Напевно, коли до фарисея зненацька прийшов Чоловік
з якимось своїм Законом,
він розлютився, бо теж був розгублений.
Я ж не знала, що усі судять одне одного.

Я не знала, що іноді губиш себе, або взагалі не знаходиш,
або знаходиш вже когось зовсім іншого.
Що самотність — це нормально, і страх — теж.
Що біль може бути таким необхідним,
а щастя — таким безпідставним.
Я ж не знала, чесно, не знала, що так буває.
Що дихати без тебе може бути так важко,
але постійно-постійно треба.