Б А Л А Д А П Р О П И В О
На майданах,
бульварах
і в парках
Пиво п’ється дещо по-іншому…
Де гуляють такі собі киці,
Демонструючи ніжки
і циці…
Де питання нема «Скільки брати?»,
Сядеш засвітло –
Встанеш затемно!
Пиво пити, як правду казати –
Завжди легко й приємно!
Де рожеве вечірнє проміння,
Оптимально нагрітий граніт
І роками відточене вміння
Обирати довершений вид
На майданаи,
бульвари
і парки,
Там, де ти,
Просто так,
Просто неба –
Чи не дуже спекотно,
Чи жарко –
Пиво п’єш.
А що іще треба?
Перше пиво, як перше кохання –
Гіркота його солодка.
Перше пиво, як перше кохання –
Ненадійна тоненька нитка…
Перше пиво, як перше кохання –
Якщо залпом – міцніше за водку!
Перше пиво, як перше кохання –
Завжди кінчається швидко.
Але скільки б воно не минало –
Завжди буде остання точка
Там, де, певно, завершиться вечір,
По одній – біля ларьочка.
В генделях,
у кав’ярнях,
у кнайпах,
В ресторації,
в клубі,
в підвалі
Пиво п’ється дещо по-іншому –
Чимдалі,
чимдалі,
чимдалі…
Друге пиво –
Сідай поговоримо.
Друге пиво –
Дістань попокуримо.
Друге пиво –
Це другий круг.
Друге пиво –
Від слова «друг».
Розкажи, як бувало насправді,
І, зламавшись, кричали досить,
Коли нам ставав на заваді
Багатий життєвий досвід.
Розкажи в теревенях відвертих,
Як, ламаючись, тільки кріпли.
Розкажи.
І візьми по третій.
Тільки я вибираю світле.
Роскажи, як самотність наздогнала тебе у середу
Прямо в натовпі будня торкнувшись зашморгом рукава,
Самотність
Як завжди, була на три кроки попереду,
Самотність
Як завжди, була стопудово права.
Коли підіймалися пінні бокали у небо кав’ярень,
І пісня лунала, в задуху впускаючи степи і луки,
Самотність у сірому светрі сиділа за столиком поруч,
Читала «Вечірні новини», курила «Прилуки».
Візьмем по четвертій,
по п'ятій,
по шостій,
по сьомій,
І все уже буде по-іншому.
Буде по-іншому.
Піді мною тумани-тумани!…
Наді мною очей твоїх каламутні всесвіти!…
І я, по життю п’ятирічний,
Крізь поля навпростець по ріллі!…
Наді мною лелеки класичні,
Горобці, чи то пак журавлі,
І душа моя тугою гострою
В небесах від крила до крила
Над нерухомістю простору
Тінню твоєю лягла…
І коли прийде останній час,
І Він, кахикнувши жменею блискавок,
Гримне на мене голосом Левітана,
Бесцеремонний, як моя шкільна класуха:
«Де ти був, коли Я тебе кликав,
Коли я подавав тобі Свої хитрі знамення,
Коли Я тобі своїх янголів посилав,
Де ти був?! Зізнавайся, падлюка!»
І стану я,
Простий, як президент демократичної країни,
І скажу…
А що мені, власне, казати?
«Господи, я пив пиво».
«А де ти був, коли Я показав Своє диво?!!»
«Господи,
Я пив пиво».
«То що ти посіяв? Що ти пожав?!!!»
«Господи, я пив пиво,
І, принаймні, не заважав».
«Ах так!?» — скаже Він,
І трохи сильніше звичного
Опустить на небесний стіл Свій небесний кулак –
«Ах так!?» — скаже Він – «Ах так!?
ТОЖ ІДИ
І ПИЙ ПИВО!!!
І піду я нетварною трасою,
Заспіваю в дорозі пісень…
У мене багато часу є,
У тебе – багато осель,
Одна і для мене знайдеться.
Ось трохи сходинки вниз…
Ось і воно –
Ллється….
»Паночко! Світлого, пліз!..«
Про одне попрошу тільки я, бо на все Твоя воля,
Що які б не придумали ангели різні примочки,
Щоб залишиась пам’ять, нехай нездійснена ніколи,
Що існує одна, ще не випита – біля ларьочка.
Отак прокинешся пополудні,
А за вікном уже „пєрвомай“.
Під вікнами тріпочучи сатаняче
Прапориння майоряче!
Батарея пляшок на підлозі…
Поодинці пляшки де не де…
Колять нирки, печінка, серце…
Так збагнув я із перших рук неосяжність осяжного.
Так протікали дні мого intermezzo.
На майданах,
бульварах
і в парках
Пиво п’ється дещо по-іншому…
Де гуляють такі собі киці,
Демонструючи ніжки…
Коментарі (4)
RSS згорнути / розгорнутиanatolkukula
nepusaka
«А де ти був, коли Я показав Своє диво?!!»
«Господи,
Я пив пиво».
«То що ти посіяв? Що ти пожав?!!!»
«Господи, я пив пиво,
І, принаймні, не заважав».
це вже взагалі класика
Usetobo
Лише зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.