Вона лікувала накладенням рук,
З її пальців скрапував медовий присмак Бога.
Відкриті рани загорталися, рубці розсмоктувалися, відростали порубані пальці,
Пухлина ракова ставала доброякісною,
І діти перестали вмирати у проклятої жінки.

Вона лікувала накладенням рук,
Та їй це коштувало такого – привиди по кутках, що на неї дивилися
І шурхотіли шпалерами, опираючись на них.
Отак виходиш вночі попити води, а він стоїть і дивиться на тебе, і ти на нього дивишся,
Тільки ноги холонуть, вростаючи в білі кахлі.

Вона боялася води.
Колись її в бочці замурували люди за відьмацтво і кинули в річку – дивитись, чи винирне.
Знайшли бочку пізніше із пошматованим тілом,
На якому чорт сидів та жер нутрощі.

Вона боялася вогню.
Колись її спалили на вогнищі, накинувши мішок на голову,
Аж обернулися – а це солом’яна лялька згоріла.
Дня наступного померли в місті первістки, зачаті в північ.

Вона боялася землі.
Її закопували довго живцем, зв’язану.
З’їли зранку жуки людей тих, що торкалися поночі дерев.

Лікувала накладенням рук,
Висмоктувала гангрени та допомагала при безплідді,
Лікувала кров та повертала зір,
Передбачувала долю.

Тільки дух людський
Не змогла
Вилікувати.