Життя — це автостоп до смерті.
Так думаю я, колошкаючись у поїздах «Львів-Рахів», «Чернівці-Львів» періодично.
І шукаючи собі опертя,
Віднаходжу лише земне тяжіння, крила не виросли,
позич-но!
Дешевий чай, цукрова скупість — Це все, що дарує мені огрядна провідниця з
порепаними ліктями.
Все більш дратує така тупість,
Як суміш рожевого лаку провідниці з її ж
брудними нігтями.
Бабусі обговорюють «по чому молоко»,
А мене цікавить тільки «по чому зараз найдешевше
пиво».
В якоїсь дівчини напис «веллком»,
Ззаду на короткій спідниці. Мала любить жити
красиво.
Старий пес влігся на холодну підлогу
І нишпорить по всіх своїми очима, сповненими
суму.
Віе певно, як ніхто тепер, вірить у Бога,
Щурячи вуха від втоми і шуму…
Таке…