Вірш про мої почуття, і тим, чим вони обумовлені, бо хоча би хтось має нарешті зрозуміти, що зі мною коїться
Твої привиди ходять за мною,
Живуть зі мною, п’ють на кухні вранішню каву,
Цигаркою за цигаркою
Випалюють смерть із себе.
Якби ж то я якось нейтрально
Реагувала на їх присутність,
Натомість зіниці розширені, щоки впалі,
Не їм і не сплю,
Посміхаюсь.
Худну,
Ходжу по вулицям, мов сомнамбула,
Слухаю одні й ті самі пісні.
Сходжу з глузду.
Твої привиди роблять мені чай,
Подають руку, як виходжу з автобуса,
Сидять у моїй машині,
Фотографують на мій телефон,
Читають мої повідомлення.
Вони знають усе про мене,
І я не проти,
Відчуваю: принаймні хтось
Завжди є поруч зі мною.
Коментарі (4)
RSS згорнути / розгорнутиKovalchuk
nasviter
Якби ж то я якось нейтрально
Реагувала на їх присутність,
Натомість зіниці розширені, щоки впалі,
Не їм і не сплю,
Посміхаюсь.
Худну,
Ходжу по вулицям, мов сомнамбула,
Слухаю одні й ті самі пісні.
Сходжу з глузду.
початок про каву і цигарки вже занадто заїжджено, кінцівка, зіпсувалась… плюс
papirchik
все буде добре. це мило.
PawlikDoc
Лише зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.