Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Поезія / Рожевий Слоник - творчість без рамок
Рейтинг
+83.78
голосів:
86
avatar

Поезія  

lll

Пісня щастя.

Всім, всім, всім.
Щастя, щастя, щастя.
Здоров«я, здоров»я, здоров«я.
Молодість, молодість, молодість.
Навічно, навічно, навічно.

Хай дає нам бог.
Для життя підмог.
А для щастя рай.
У душі тримай.

Благодать, благодать.
На собі постійно відчувать.

І візьмем своє.
Від життя що є.
Переможе гріх.
Наш щасливий сміх.

Благодать, благодать.
На собі постійно відчувать.

Тобі вдячні бог.
За життя у двох.
За дітей своїх.
Від чудес твоїх.

Благодать, благодать.
На собі постійно відчувать.

Будем добре жить.
Та з добром дружить.
І добра бажать.
І добро приймать.
Благодать, благодать.
На собі постійно відчувать.

6.12.17. В.Назаренко.

транспортне

Осінь іржею прогнила ущент.
Чорний метал залізничних доріг
тягнеться парами, тягнеться насипом,
з'єднує наші з тобою серця
стукотом сильних сталевих коліс
з ритмом в три чверті – кохання та вальсів

Хто ми такі? Пасажири німі,
наші слова розголошено диктором.
Погляди наші в посадці поховано.
Локомотив із вчорашнього в завтрашнє
тягне вантаж без приписки й адреси:
спогадів, записів, запахів осені

Я знаю силу слов, я знаю слов набат.

Я знаю силу слов, я знаю слов набат.
Они не те, которым рукоплещут ложи.
От слов таких срываются гроба
шагать четверкою своих дубовых ножек.
Бывает, выбросят, не напечатав, не издав,
но слово мчится, подтянув подпруги,
звенит века, и подползают поезда
лизать поэзии мозолистые руки.
Я знаю силу слов. Глядится пустяком,
опавшим лепестком под каблуками танца,
но человек душой губами костяком
.......
(неоконченное)

Владимир Маяковский. Лирика.
Москва, «Художественная Литература», 1967.

Гра/Драма

Мене покинули сили
— вищі або нечисті?,
Коли тебе попросили
Сховатися у намисті
Вагонів перонів міст,
Залишити своє місце.
Бо що означає лист,
Коли там чекає листя.
Там сонце, там небеса,
А тут я зіграю драму,
Де кожного ранку роса
Спадає на вічну рану.
І поки ти там один,
Мене не рятують ліки.
Веду підрахунок хвилин,
Що їх минуло безліку,
У пам'ять свою убогу
Навмисно вкарбовую дати.
Відчувши смак перемоги, я
Готова тобі програвати.

шум

мені не подобається шум в моїй голові
я не навиджу шум в моїй голові
шум виникає в лонбній долі мозку
і я його ненавиджу
шум не дає сконцентруватися
шум нервує
шум приносить параноїдальні думки
шум каже що я не такий
що я невдаха
що я нічого не можу
я хочу навчитися вимикати цей шум
я хочу щоб шум стих
я хочу сконцентруватися

ЗУТВЦ

Звідки у тобі все це
Навіть коли так важко як вчора
Навіть якщо так складно як завтра
Ти заколисуєш ніби море
Ти зігріваєш неначе ватра
В твоїх обіймах безпека печерна
У твоїх словах м'якість травнева
З ними, адаме, дожила б до червня
Навіть твоя горезвісна єва
Попри сумне і безпомічне вчора
Попри сумнівне завтра з безодні
Ти — неосяжні гірські простори
В яких найкраще кожне сьогодні
Звідки у тобі все це
Дивне тремтіння пронизує тіло
Коли ти торкаєшся мого зап'ястя
Ось в чому щастя
Скільки б не планувалось шалених змін
Ми складаємось із повторення ритмів і рим
З затерплих плечей і розбитих колін
Світ залишається тим самим
І коли ти заснеш нічого не зміниться
Хіба що ватра затріскає, а море запіниться
Хіба що знову майне — звідки у тобі все це
Тихіше заб'ється моє схвильоване серце
Щоб не сполохати твоїх снів

урбаністичне

Я покриюся пліснявою і павутинням,
Нанизатиму сни свої у намисто,
І, коли зрештою не витримає моє сумління,
Я покину це задрипане місто.

Місто кольору крові, пилу та цвілі,
Рікою перетяте, немов ножем,
Місто, де усі існують без цілі,
Примари, позначені стигматою-сургачем.

Ті криваві стигмати сковують руки,
Перекривають повітря. Зачиняють вуста.
І змоги немає перемогти такі муки,
Адже вічність й без того пуста.

Пусто-порожньо тут і самотньо, ти знаєш,
Але й нема вороття із нізвідки в нікуди,
І навіть якщо ти кудись вирушаєш —
Переслідує воно тебе всюди.

Те «воно», що ти називаєш собою
Не існує насправді, хоча й живе,
І полонить душу твою журбою,
Що по венам твоїм завжди тече.

осень

Осень. com.
Паровозиком
За августом…

Завяз в густом
Ночном тепле:
Ночь в дом — плед.

Укройся, слушай
Сентябрь сущий.
Друзей, знакомых

Все тише гомон…
Покоя просит
Осень.
com.

Карлсон

***
Как поживаешь, Карлсон, по прежнему плох, нет?
Майской грозе не радуешься, как было…
Вышел из сказки. Моторчик в ремонт сдал — глохнет.
Карлсон капризничает, катается на кобылах.

В садиках деткам читают: взлетел, де — сядет!
Так и летал по крышам. Пугал раз деток…
Как приземляется — это вопрос десятый, —
В смокинге новом или совсем раздетый.

Карлсону тесны крыши: и пьёт, и ест сам.
Окнам мешают шторы, а чаще — стёкла.
Он в облаках. Скучает. По поэтессам,
Обыкновенным дурам, земным и тёплым.

Карлсон всё так же пьёт. Чай с вареньем. Чаще
По телефону фразы метал: «алло, ма!»
Радует мамин голос, в эфир звучащий:
«Не забирай мотор из металлолома!»

Прощёное Воскресенье


Не расписывай месяц в ролях,
Успокоится днями-героями.
Солнце вздрогнувшее февраля
Обещает, что будем трое мы.

Солнце кольцами на фальцет
От капели, звенящей разное…
И когда снег уйдёт, в конце, —
Ты, и солнце, и я — отпразднуем.

Всем, кто марту поклоны бьёт,
Хоть неделю, хоть две до Масляной,
Надевайте своё тряпьё,
Прекращайте нести напраслину,

Мы втроём и все вы — на кон,
Жизнь спасается превращённая…
И не важно, кто с кем знаком —
Воскресенье грядёт Прощёное.