Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 113 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Generic.php on line 133 Deprecated: Assigning the return value of new by reference is deprecated in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/lib/external/DbSimple/Mysql.php on line 70 Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Графоманство / Рожевий Слоник - творчість без рамок
Рейтинг
+6.73
голосів:
9
avatar

Графоманство  

Між полиць

Він видає мені зарплатню
Мені звертатись до нього виключно на Ви
Не дивлюсь в очі
Занадто зверхньо
Занадто відкрито
Але ледь торкаюсь його руки
Більш ніж відверто

Йому не так багато років
Майже мій одноліток
Але інколи такий дорослий
Іноді такий досвідчений
Що мені аж лячно
Що мені аж млосно
Так не можна
Так просто

Це мов ділитися на два
Це мов іти босоніж
І ненадовго зневажливо
Морок широкі зіниці
Голоси за кадром
Не чуй і не слухай
Просто так хочу
Щоб він пройшов між мої полиці

Для коханої...



Кохання до тої,
що дала початок твоєму мисленню…
І зелені стопи трави
висохли під її сонцем…
поглинання такої бажаної плоті…
плоті води.
На колінах стоять 6 мільярдів.
Без ризику для себе виносить вердикти…
неповага до цифр з її сторони…
непошатність до сліз в її очах…

Нічне полювання

Перла згублені на дорозі
розкришені на свідомісь і скло
в обіймах ночі згортаються
в клубки роздробленої пам'яті.
сліди і бляклі спогади про воду
вплітаються в мозаїку зелених кольорів,
небесний обрій розсипаючи на порох.
Туман виловлює з космічної води
комет нічних хвости лимонні.

Коза-Дереза

Вечір. За круглим совєцкім столом над яким висить люстра з бахромою сидить троє нічогеньких мужичків. Чоловіки накурені, небриті, несякані, але акуратно причесані. П’ятна крові, воску і жиру на дорогих і охайних чорних костюмах вказують на їх нелегку працю гробарів. Голову найтовстішого і найрудішого увінчує міліцейська німецька лакована фуражка, яка характеризує мужика як грайливого, ніжного і бєззаботного сім’янина.
Густа мовчанка переривається брутальним кашлем з харкотинням і чханням.
— От дивлюсь на твого кашкєтика і їсти хочеться відразу – сплюнув перший гробар.
— Ну на, поїж – протягує тому алюмієву чашку з окропом.
— А заварка? Чи хотя б пакєтік? Чи курячий кубік…
— А чи не сильно ти обнаглів? Мало того, що мою собаку експлуатуєш в непанятна яких цілях, так ще й харчами перебіраєш. Шикарно хочеш жити! А ось! Викуси! – тикає в пику рудого гробаря смачну засалену дулю.
В цей момент третій гробар сидить мовчки. Він шось їсть, чавкає і презирливо дивиться на своїх колєг. Маленькою лопаткою він колупається в зубах, видовбуючи те, що застрягло в нього в зубах.
— От подивись на цього ірода… – шипить дядько у фуражці – мало того, що бабі ногу відірвав та й ще й їсть при нас. А шоб в тебе носом земля полізла… На Страшному суді тебе їбатимуть верблюди за те, що нівечиш померлих…
— А шо? Левку зношатись з твоїм Бровком можна, а мені підтримати в здоровом тєлє здоровий дух – так зась?! – кажучи це він бризкає слиною, м’ясом і кусками лопати.
— А ти свічку держав?! – кричить перелякано той, кого назвали Левком – Так знай, що я знаю, що ти трупи не тіки їси! Я бааачив! А з Бровком у нас вищі почуття. Такому бидлу, як ти, не понять. А свічку ту собі в ніфрітовий стержень встроми, казанова.
Починається пинання, матюкання і виливання кип’ятку на фуражку рудого. В момент поки Левко підкусює шматок чашки відчиняться двері і в кімнату заходить миловидна жіночка.
Лариса – наяда 65-ти років з обличчям риби і тілом тхора. Вона гола, в синяках і з пірсингом в пупку. Її природну красу затьмарюють в’єтнамкі, вдягнені на діряві блакитні шкарпетки і українській національний вінок на голові.
— Ну, рібята, де ви є? Казили, що оргія буде. Я ж йолку поставила, Совєцького купила, шуби накрутила… Це вас довго ждать, чи йти вже в колгосп комбікорм в мішки накидати?
— Закрийсь, пролетаріатка! Тобі аби норму здати… У нас тут інтілігєнтно-пазнаватєльна бісєда. Принеси ружжо! – викрикує дядько в картузі. Його владний тон виказує той факт, що він пов'язаний з цією жінкою небесними і святими узами.
— Знаєш шо???
— Шо???
— … — після того як жінка не знаходить, що відповісти своєму судженому на таке хвилююче питання, вона починає дригатись у ритмі танцю Циганочка.
Її груди хвилею б’ються об живіт, а неслухняний віночок постійно грайливо падає на підлогу. Мужики в цей час захоплено дивляться на виконання танку.
В третього гробаря випадає залізний зуб з відкритого від захвату рота і капає слина. Левко судорожно тримається за стілецю гробаря в фуражці і трясе його з криками «Зануссі!».
Після свого танцю Лариса падає на стоптаний коврик і ридає, а чоловіки встають і починають аплодувати. Кімната наповнюються криками, свистами і возгласами типу: Діва, шедеврально, арт, Плісєцкая, на біс, покажи цицьки.
В кімнату заходить коза на задніх лапах з цигаркою в копиті. Роздається грім, блискавка потрапляє прямісінько на цигарку кози і підпалює її.
— Ну шо, суки, хаватись-боятись. Я – Коза-Дереза, нашого лісу Мать Тереза. Ану бігом всі скинулись по гривні на Червоний хрест, бо рогами цноти позбавлю!
Почувши загрозливий тон тварюки, жінка рвучко підіймається на ноги і із вдячністю в очах дивиться на своїх шанувальників. Її статура не приховує хтивості і саможертовності. З відкритих вуст зривається переможне «Ура!» і з лівої шкарпетки витягається граната.
— За Україну!!!
З цими словами мужня жінка висмикує кільце і стискуючи гранату в руці — чекає.
Кінець.

рабство

Всі на світі пишуть про кохання-зітхання, трояндочки, стукіт серця, кров, рани, принців та їх коней, смерть у щасті в один день. Купа дітей/внуків/правнуків і всіляке інше начиння. Хм… схоже на добре складену казочку з неодмінним happy end-ом.Казочка, увінчана шоколадними сердечками, купідончиками і протравлена ароматом кави.
А життя ж не казка.
То що ж тоді кохання?
Можна довго і нудно мусолити, що, мовляв, це те без чого немає життя і тра-ля-ля, і бла-бла-бля. Але ж насправді це справжнісіньке рабство. Задумайтесь. Якщо та самая любоФь справжня, то ви намагаєтесь зробити все, щоб вашому обранцю було приємно і щасливо. Інколи ж можна і життя своє віддати. Чи не так? Правда ж?
І ви продаєтесь. За поцілунки, щирі очі і жаркі нооочі… Віддаєте свою душу, а якщо й пощастить — отримуєте душу свого коханого. Раби і хазяїни один одного. Хіба ж не істина?
Чого я так розфілосовствувалась… Ну от. Років два Іванка (ана же Фіма, ана же Таня) кохала (хоча скоріш симпатизувала) хлопчика. Хлопчик про це, м*яко сказати, знав, йому це дуже подобалось і льстілА та кроків ніяких не робив. «Ми ж друзья» — сказав він своїм підарським голосом. Друзі так друзі. Головне, що поряд. І була Іванка з ним і в щасті, і в горі. Коли від нього всі відвертались, то вона бігла, щоб підставити своє плече, підтримати, підбадьорити і т.д. Хлопчик звик до такого, йому було комфортно і зручно (ну да… друг з вагіною який завжди під рукою), але взамін він нічогісінько не віддавав. Якось він прокинувася, а Іванки не стало. Їй просто набридло молитися на нього і дмухати на всі його душевні рани.
То що ми (я) мала на увазі? Було ж дитя в самому справжнісінькому сліпому рабстві, було дитя іграшкою про яку за хорошої нагоди забували. Дитяті набридло. Воно потрапило у нове рабство і натомість стала хазяйкою. Пріславутий хеппі енд, про який я писала вище.
Наступного ж разу як хтось з вас «втюриться», то відразу знімайте рожеві окуляри. Бо людина на яку ви молитесь і якій поклоняєтесь може виявитися справжнісіньким долбо*йобом з гомо-замашками.

не читайте. просто наболіло, розпухло, загнилось і вирвалось

занадто доросла

зарано
переступила межу між дитинством і дорослим життям
вогники
бенгальських вогників у твоїх очах
осипались на землю
твої очі як два пустих відерця —
чорні, пусті, мокрі, глибокі.

зарано
спустилась на землю із блакитних небес юності
можливо тобі там було затісно
а можливо земля тебе манила неоновими вивісками реклам,
незвіданими землями і відсутністю контролю.

зашвидко
обрізала собі коси, крила, довжину спідниці.
сідала на дієти. робила те, що хочеш.
ночувала з коханцями. курила під час стресів.
знімала оголені фото для соціальних мереж.

але запізно зрозуміла, що твій годинник поспішає…

сел плеер на паре

табличное значение дорожек
выключает колосящиеся мысли
ступни впиваются с силой
в обломки расписанных скорлупок яиц
полоски шарфов вплетаются в волосы
отсутствие рифмы не убивает
полное нежелание обнажать зубы
ватные ледокаиновые ноги
проваливаются в разрытые канавы
слушая качания веток и окон
вникая в героиновый бред дорогих текстов
купленных у тех кто для продажи
существует
а я? аз есъм.
  • +3
  • 21 січня 2010, 20:25
  • Poly
  • 6+6

хроніка січневих днів

обережно, зла істеричка.
безе дряпає язика, який вже втомився говорити
я біла як сніг, сприймаю дійсність наче застарілий процесор,
а таблетки від голови здаються звичайними цукерками

вибори після свят
не надто хороша ідея для журналістки
вона ж бо лише виходить із післясвяткової депресії
вона ж бо ще не готова писати тисячі знаків
вона ж хоче ще лежати на ліжку, не шукаючи нових ідей

реальність? хіба таке існує?
я у цьому житті лише мрійник-спостерігач
живу майбутнім, не помічаючи теперішнього,
хоча варто би.

у цьому помаранчевому пледі ти так схожий на тибетського монаха…

Медитація на шляху до вершини Фудзі

Я, вочевидь, не Карлос,
я, швидше, схилом, як равлик.
повзу, на Шляху до Правди —
півлітри духовних практик.