Warning: mb_substr() expects parameter 2 to be long, string given in /home/slonykk/domains/slonyk.com/public_html/classes/hooks/HookAdminlogs.class.php on line 41 Рожевий Слоник - творчість без рамок

Гра/Драма

Мене покинули сили
— вищі або нечисті?,
Коли тебе попросили
Сховатися у намисті
Вагонів перонів міст,
Залишити своє місце.
Бо що означає лист,
Коли там чекає листя.
Там сонце, там небеса,
А тут я зіграю драму,
Де кожного ранку роса
Спадає на вічну рану.
І поки ти там один,
Мене не рятують ліки.
Веду підрахунок хвилин,
Що їх минуло безліку,
У пам'ять свою убогу
Навмисно вкарбовую дати.
Відчувши смак перемоги, я
Готова тобі програвати.

шум

мені не подобається шум в моїй голові
я не навиджу шум в моїй голові
шум виникає в лонбній долі мозку
і я його ненавиджу
шум не дає сконцентруватися
шум нервує
шум приносить параноїдальні думки
шум каже що я не такий
що я невдаха
що я нічого не можу
я хочу навчитися вимикати цей шум
я хочу щоб шум стих
я хочу сконцентруватися

ЗУТВЦ

Звідки у тобі все це
Навіть коли так важко як вчора
Навіть якщо так складно як завтра
Ти заколисуєш ніби море
Ти зігріваєш неначе ватра
В твоїх обіймах безпека печерна
У твоїх словах м'якість травнева
З ними, адаме, дожила б до червня
Навіть твоя горезвісна єва
Попри сумне і безпомічне вчора
Попри сумнівне завтра з безодні
Ти — неосяжні гірські простори
В яких найкраще кожне сьогодні
Звідки у тобі все це
Дивне тремтіння пронизує тіло
Коли ти торкаєшся мого зап'ястя
Ось в чому щастя
Скільки б не планувалось шалених змін
Ми складаємось із повторення ритмів і рим
З затерплих плечей і розбитих колін
Світ залишається тим самим
І коли ти заснеш нічого не зміниться
Хіба що ватра затріскає, а море запіниться
Хіба що знову майне — звідки у тобі все це
Тихіше заб'ється моє схвильоване серце
Щоб не сполохати твоїх снів

урбаністичне

Я покриюся пліснявою і павутинням,
Нанизатиму сни свої у намисто,
І, коли зрештою не витримає моє сумління,
Я покину це задрипане місто.

Місто кольору крові, пилу та цвілі,
Рікою перетяте, немов ножем,
Місто, де усі існують без цілі,
Примари, позначені стигматою-сургачем.

Ті криваві стигмати сковують руки,
Перекривають повітря. Зачиняють вуста.
І змоги немає перемогти такі муки,
Адже вічність й без того пуста.

Пусто-порожньо тут і самотньо, ти знаєш,
Але й нема вороття із нізвідки в нікуди,
І навіть якщо ти кудись вирушаєш —
Переслідує воно тебе всюди.

Те «воно», що ти називаєш собою
Не існує насправді, хоча й живе,
І полонить душу твою журбою,
Що по венам твоїм завжди тече.

осень

Осень. com.
Паровозиком
За августом…

Завяз в густом
Ночном тепле:
Ночь в дом — плед.

Укройся, слушай
Сентябрь сущий.
Друзей, знакомых

Все тише гомон…
Покоя просит
Осень.
com.

Карлсон

***
Как поживаешь, Карлсон, по прежнему плох, нет?
Майской грозе не радуешься, как было…
Вышел из сказки. Моторчик в ремонт сдал — глохнет.
Карлсон капризничает, катается на кобылах.

В садиках деткам читают: взлетел, де — сядет!
Так и летал по крышам. Пугал раз деток…
Как приземляется — это вопрос десятый, —
В смокинге новом или совсем раздетый.

Карлсону тесны крыши: и пьёт, и ест сам.
Окнам мешают шторы, а чаще — стёкла.
Он в облаках. Скучает. По поэтессам,
Обыкновенным дурам, земным и тёплым.

Карлсон всё так же пьёт. Чай с вареньем. Чаще
По телефону фразы метал: «алло, ма!»
Радует мамин голос, в эфир звучащий:
«Не забирай мотор из металлолома!»

Прощёное Воскресенье


Не расписывай месяц в ролях,
Успокоится днями-героями.
Солнце вздрогнувшее февраля
Обещает, что будем трое мы.

Солнце кольцами на фальцет
От капели, звенящей разное…
И когда снег уйдёт, в конце, —
Ты, и солнце, и я — отпразднуем.

Всем, кто марту поклоны бьёт,
Хоть неделю, хоть две до Масляной,
Надевайте своё тряпьё,
Прекращайте нести напраслину,

Мы втроём и все вы — на кон,
Жизнь спасается превращённая…
И не важно, кто с кем знаком —
Воскресенье грядёт Прощёное.

Відповідь

Напевно, їх було двоє.
Коли вони вперше зустрілися,
Деревам відняло мову,
А небо аж засинілося.
Трохи таки перелякано
Вони обмінялися знаками,
І зовсім зніяковіло
В теплі розчинилося тіло.
Напевно, вже й день завершився
І, мабуть, почалася злива.
Інакше чому б вона вперше
Стала така щаслива?
І він, такий ніжний по-своєму,
Покинув стояти на струнко.
Na pewno, їх було двоє.
Тих, що придумали
поцілунки.

Дерево срезали

Дерево срезали
А вчера, в фонарной его тени
Мужики доставали свои хуи
И ссали на ствол
По роже кому-то врезали
Близь протухшей дешёвой пивнухи

А в протухшей дешёвой пивнухе
Собеседники срали мне в правое ухо
В левое ухо нагадил хмельной гитарист
Шестиструнки-красавицы антагонист
Словом, никчема

Дерево срезали
Муза ушла в свободное плавание
Похотью ранена, словами отравлена
Оставила гнить, ебать-колотить
В протухшей дешёвой пивнухе

Закурил в неположенном месте
Урну пнул, бросил мимо бутылку
Температуру асфальта измерил затылком
— Молодой человек, вставайте, уезжайте к невесте

Дерево срезали
Я лежал в фонарной его тени
До рассвета в минутах пяти-семи
Кушал звёздное небо глазами
Потом сладкую алую вату
(Откровенно шепча, между нами)
Был счастливей счастливых
Богаче богатых
В фонарной его тени

А дерево это, блять, срезали
И сижу я сегодня на пне
Пылая и пьянствуя
В кровавом сердечном огне

Бадабум

Будильник, — кажУ
Починається
Гора прокидається
Сонячні промені
Горизонт — назад у межу
Ну за що мені?
А йому?
Йому не до мене.
Мені до нього — постійно
далеко так
І близько
не видно кінця
Як би не було,
нехай безнадійно,
все ж торкнуся його лиця
Бо він горою
Він до і після
Тож найбезпечніші із коханок
його коханки
А тоді він знаходить
найвдалішу пісню
для вашого спільного
ранку
Гора шепоче
Полежимо ще
Хочеш води?
Знов виникає тертя.
Колись ми будемо
НазавждИ
— всього лише на життя