все, що з тобою сталося,
все, що з тобою трапиться:
зелені кордони, митниця,
фаст-фуд згідно Божому трафіку.
правила апокаліпсису
виснуть жетоном на грудях,
любов твоя – твій антисептик,
твій персональний іуда.
йди собі згідно законам,
пий тільки біле і чисте,
стіл твій на дві персони,
час твій в повітрі висне.

Я знову блюватиму десь у кущах, сп'яніла тобою до чортиків. Як же мені набрид перегар на ранок після цього перепою. Та я люблю бути одвічно п'яною від твоїх сумних очей. Колю у вени наркотик твого погляду. Отримую кайф і пірнаю у кольорові марення моєї залежності від тебе, мій найнебезпечніший блакитноокий героїне. Це ти зробив мене наркоманкою і алкоголіком. Та я не прагну допомоги. Завтра знову сп'янію від твого погляду і вколю в себе дозу свого наркотику. Я залежна від тебе… Я невиліковно тобою хвора…

Мы ходим под Богом,
Крестом осеняя
Тех, кого любим.
А с кем изменяем,
Того осеняем
Осиновым колом.
Мы ходим под Богом,
По двое, по трое
Примерно с таким же
Весёлым настроем,
Как в детстве ходили
В любимую школу.
Мы ходим под Богом,
Пока не придётся
Ходить под себя
И по ходу колоться
Иглой 45-го
С лишним калибра.
Мы ходим под Богом,
С восторгом играя
Любимую роль,
И в помине не знаем,
Что наших фамилий
Не будет в субтитрах.

проти тебе стою я голою
хоч насправді вся в сарафані
і ти блинькаєш ніжно віями
як корова із йогурту «Фанні»

ти малюєш своєю уявою
якесь дивне незгарбне фентезі
ніби весь обкурився планом
й не лишилось ні грама екстезі

побажавши приємного літа
розчинився в блювоті та мареві
від кохання лишилися друзки
все цілком підкорилося жалеві

ось лежиш так мирно з повіями
та смакуєш ілюзію щастя
все пропало, навіки загнило
а ти віриш: прилине ластівка

що тебе віднесе в ту країну
де дівчата усі в сарафанах
але поки що є повії
а все інше лишиться в планах

даремно кричала допоможіть,
закривала очі від кислотних дощів,
мовчала, щоб не сказати зайве.
усе залишалось незмінним.

птахи летіли до своїх вичахлих гнізд,
клекотіння їх чутно було під мостами,
поїзд ревів, їх заглушуючи,
несучись до святих мегаполісів,
де світло, вода і вогонь по тарифу,
де фільтри фільтрують фільтроване,
де фото пісні у солодких журналах,
де більше людей, ніж слідів.

хтось кинув з вікна паперового птаха.
зустрілися поглядом і затремтіли,
бо зграя була паперовою.

тримати в собі бажання,
що підіймається пивною піною,
і сковтувати… зітхання,
що проростуть /дитиною/
закони тяжіння глобального
тебе намагнічують зойками.
все зводить до невербального.
кімнати поскрипують койками.
сплітаючись павутиною,
вростаючи у мереживо.
і кожна із них – єдиною.
і з кожною було наживо.